Фото: EPA/UPG 82-й «Золотий глобус»

Цьогорічна церемонія не обійшлася без сюрпризів — і майже всі вони були приємними. Найбільший — перемоги неангломовних і неголлівудських продукцій. Зокрема, іспаномовний мюзикл режисера Жака Одіара «Емілія Перес» отримав чотири нагороди: за найкращий музичний чи комедійний фільм, найкращий неангломовний фільм, найкраще виконання жіночої ролі другого плану (Зої Салдана) і найкращу оригінальну пісню. А ось украй розкручена екранізація бродвейського мюзиклу «Wicked: Чародійка» отримала лише скромний приз за касові досягнення.

Фото: EPA/UPG Фернанда Торрес з нагородою за роль у драмі «Я все ще тут»

Друга несподіванка — бразилійка Фернанда Торрес здобула нагороду як найкраща драматична акторка за гру в політичній драмі «Я все ще тут» Вальтера Салласа. Торрес стала першою бразилійкою, яка отримала «Глобус» як найкраща акторка. Цікаво, що на цю премію номінували її мати, Фернанду Монтенегру, у 1999 році.

Ще один сюрприз — нагорода Демі Мур, протагоністці боді-горору Коралі Фаржа «Субстанція», за найкращу жіночу роль у мюзиклі або комедії. Це перший «Глобус» у житті 62-річної акторки, яка зазначила, що шокована перемогою в категорії з такою конкуренцією.

Фото: dailymail.co.uk Перший "Золотий глобус" Демі Мур

Так само мало хто очікував першість у категорії «Найкращий анімаційний фільм» для «Потоку. Останнього кота на Землі» (реж. Гінтс Зілбалодіс, Латвія). Ця суто авторська незалежна анімація обійшла таких серйозних мейнстримних претендентів з багатомільйонними зборами, як «Думками навиворіт 2», «Дикий робот» і «Моана 2».

Більш-менш передбачуваними видаються три призи для архітектурної драми «Бруталіст»: найкращий драматичний фільм, найкращий актор (Едріен Броуді), найкращий режисер (Брейді Корбет).

Фото: EPA/UPG Едріен Броуді отримав відзнаку як найкращий актор

Якщо ж вдаватися в деталі, то всі ці несподіванки доволі логічні. «Емілія Перес» — адаптація оперного лібрето, написаного Одіаром за мотивами розділу з роману Бориса Разона «Послухай». Мюзикл нагородили призом журі на Каннському кінофестивалі, а чотирьох головних акторок відзначили за найкращу жіночу роль. Аргентинська трансакторка Карла Софія Ґаскон грає Манітаса, безжального лідера мексиканського наркокартелю, батька двох дітей, одруженого з Джессі (Селена Гомес). Манітас заінтригований гучним процесом про вбивство, в якому підсудний виходить сухим з води завдяки кмітливій адвокатці Риті (Зої Салдана). Тож одного дня Манітас робить Риті пропозицію: знайти хірурга, що перетворив би наркобарона на жінку. Завдання виконане, Манітас «загинув», на світ з’явилася красуня Емілія Перес, а Рита може більше не турбуватися про гроші. Але одного дня колишній клієнт, тобто вже клієнтка, знову знаходить Риту, бо хоче возз’єднатися з родиною, і це має катастрофічні наслідки.

Рада б у рай, та гріхи не пускають: мюзикл «Емілія Перес» на КТК

Фото: instagram/goldenglobe команда Емілії Перес

Для «Емілії Перес» Жак Одіар зібрав зіркову команду. Музику та пісні написали Клеман Дюколь і співачка Камілла. Дюколь, зокрема, раніше співпрацював з Леосом Караксом над мюзиклом «Аннетт». Хореографом виступив Дам’єн Жале, у чиїй фільмографії — робота з Полом Томасом Андерсоном. Драматургія в першій половині фільму традиційна для мюзиклу: спочатку задається певна ситуація, а потім героїня рефлексує щодо неї в співі й танці. Зої Салдана, що раніше грала другорядних персонажів у таких розважальних проєктах, як «Пірати Карибського моря» і «Аватар», в Одіара виконує свою, мабуть, найкращу роль. Але справжньою зіркою тут є Ґаскон, яка з тваринною природністю втілює і брутального Манітаса, і елегантну Емілію. 

«Емілія Перес» мерехтить всіма кольорами, стримить віртуозним монтажем й ефектними ракурсами. Але все це так і лишалося б стилістичною вправою, якби не звичай Одіара притримувати головні козирі для останніх актів. Так і тут: у прикінцевих епізодах настрій і ритм змінюються. Музичні номери поступаються розмовним сценам. І історія про наркобарона, що віднайшов гендерну цілісність, раптом стає притчею про каяття і спокуту.

Так само новаторською грою з жанром видається боді-горор «Субстанція». Демі Мур тут грає Елізабет, яка веде популярне фітнес-телешоу і яку безпринципний продюсер звільняє через вік. Вихід підказує молодий красунчик-асистент у лікарні: «Субстанція» — препарат для реплікації клітин, який допоможе створити «кращу версію вас». Одна ін’єкція — і просто зі спини Елізабет народжується прекрасна юна Сью, що ділить з доноркою одну свідомість на двох. Тепер вона, легко подолавши кастинг, вестиме шоу. Тепер її посмішка сяятиме по всьому Лос-Анджелесу з бігбордів. Правда, аби існувати, їй треба регулярно підживлюватися витяжками з тіла отої старої шкапи. Треба тримати баланс — тиждень бути Сью, тиждень — Елізабет. З цього й починається саморуйнація героїні, яка намагається відповідати стандартам жіночої краси, нав’язаним патріархальним суспільством.

Фото: EPA/UPG Демі Мур на церемонії

Елізабет — чи не найкраща роль Демі Мур за десятиліття, а може й за все життя. Голлівуд залучав її для набагато простішого контенту, а тут Мур видобуває зі свого акторського єства щось таке, чого, можливо, вона й не усвідомлювала. Боротися з демонами, що буквально розривають тебе зсередини, гратися з власним віком, стати втіленням самоогиди й розпачу, перетворитися на Попелюшку навиворіт, на ходячий портрет Доріана Грея, що вирвався з усіх рамок — для цього потрібні рідкісна сміливість і висока майстерність. 

Що ж до Фернанди Торрес, яка вже має приз як найкраща акторка Каннського фестивалю (1986 р.), то «Глобус» для неї цілком заслужений. У «Я все ще тут» вона грає Юніс Пайву, мати п’яти дітей. Дія фільму, заснованого на реальних подіях, розгортається в Бразилії 1971 року, під час панування військової диктатури. Життя Юніс різко змінюється, коли зникає її чоловік — колишній конгресмен Рубенс Пайва. Її саму заарештовують і катують. Торрес блискуче грає роль неймовірної інтенсивності і складності, дуже точно передаючи граничні стани як емоційно, так і фізично. Її конкурентки в номінації — Анджеліна Джолі, Ніколь Кідман і Памела Андерсон — попри зірковий статус, навіть близько не дотягнули до такого рівня.

Фото: EPA/UPG Фернанда Торрес отримала нагороду за найкращу жіночу роль у драмі

«Потік. Останній кіт на Землі» — рідкісне сполучення естетичного пошуку й зворушливої емоційності. Головний герой — кіт, який мешкає у спорожнілому домі серед лісу. Згодом виявляється, що знелюдніла не тільки ця хата, а й уся планета. Незабаром починається всесвітній потоп, тож кіт, зрікшись притаманного його виду індивідуалізму, змушений зав’язувати дружбу з іншими тваринами. Разом із собакою, мавпою, капібарою і птахом він вирушає у плавання на човні до далеких гір.

Краса цього фільму не тільки в докладно промальованих заворожливих краєвидах, а й у природності персонажів. Зілбалодіс не уподібнює тварин людям, не ставить їх на дві ноги, не вкладає їм в уста діалогів, начитаних акторами за кадром. Усі герої мають пластику й реакції, притаманні їм у природі — але при цьому завжди зрозуміло, що відбувається, в кого які звички, характер і ставлення до інших. Це і красиве, і зворушливе кіно.

Фото: з відкритих джерел "Останній кіт на землі"

У «Бруталісті» теж підкупає естетика, але проблема якраз із правдоподібністю емоцій і ситуацій, що ці емоції спричиняють. Головний герой — архітектор Ласло Тот (Едріен Броуді), угорський єврей, який вижив у Голокості і наприкінці 1940-х емігрував до США. Пізніше до нього доєднуються дружина Ержебет (Фелісіті Джонс) і небога Зофія (Реффі Кессіді). Одного дня Ласло отримує запаморочливу пропозицію від корабельного магната Гаррісона Лі Ван Бюрена (Гай Пірс): побудувати як данину пам’яті про покійну матір Інститут Ван Бюрена, що вмістить бібліотеку, громадський центр і церкву. Але все складається геть не так оптимістично, як здавалося на початку. Адже Ласло, пожиттєво нажаханий Винищенням, є ідеальною мішенню в Америці, повній расових і соціальних упереджень — принаймні так задумав Бред Корбет.

А втім, є задум — і є реалізація. Схоже, Корбет хотів одразу і розвінчати американську мрію, і змалювати портрет митця у всій його суперечності і вразливості — та лише переобтяжив оповідь. У героїв проблеми з мотиваціями, частина сюжетних ліній видаються надуманими. Але «Бруталіст» має дві переваги, які принесуть фільму ще не один приз. Перша — майстерне візуальне виконання. Корбет прагне створити екранний аналог бруталістської архітектури Тота. Наприклад, у першій частині зринають винахідливо змонтовані плани нью-йоркських хмарочосів — апогей містобудівної утопії. Вишукана антитеза цьому тривимірному стакато після антракту — сцени в кар’єрах італійської Каррари, де видобувають знаменитий мармур. Будівля Інституту взагалі має вигляд окремого персонажа, химерного організму, що живе власним життям. Архітектуру порівнюють із застиглою музикою — але так само архітектура у своїй ритмічний основі конгруентна кіно, і Корбет це добре відчуває.

Фото: EPA/UPG Едріен Броуді на церемонії нагородження "Золотий глобус"

Друга опора успіху «Бруталіста» — акторські роботи. Усі, без винятку, на потрібному рівні, особливо Броуді, хай навіть останній втілює не самотність генія, а невротичне саморуйнування. 

А наостанок найприємніший сюрприз саме для України: американська мелодрама «Анора» (реж. Шон Бейкер) за участю російських акторів-путіністів Юри Борисова й Олексія Серебрякова, яку невідомо з якого переляку Каннське журі вшанувало «Золотою пальмовою гілкою», в агресивну піар-кампанію якої були вкладені неабиякі кошти, не отримала «Глобуса» в жодній категорії, хоча мала аж п’ять номінацій. Здається, в голосувальників Golden Globe LLC перемогли здоровий глузд і гарний смак.

«Золотий глобус» — список переможців

Дмитро Десятерик

Источник: lb.ua