Фото: EPA/UPG Чімаманда Нґозі Адічі
Чімаманда Нґозі Адічі — нігерійська феміністична письменниця, поетка й лекторка, творам якої вдалося привернути світову увагу до сучасної африканської літератури. Вона отримала блискучу освіту в найкращих університетах США. Її романи переклали понад тридцятьма мовами й відзначили багатьма престижними літературними нагородами. Досі українські читачі познайомилися з перекладами двох її творів: «Половина жовтого сонця» («Книголав», 2024) та «Люба Іджевале, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях» («Видавництво», 2021). Украй популярні й цікаві не тільки її роботи, але й вона сама — як людина з блискучим розумом і видатною харизмою.
Дев’ятнадцятирічною Чімаманда Нґозі Адічі вирушила навчатися у США, де й залишилася. Це дало їй змогу порівнювати расову ієрархію в Сполучених Штатах із соціальними змаганнями в рідній Нігерії. У своєму третьому романі «Американа», який побачив світ у 2013 році, вона заглиблюється в це порівняння зі знезброювальною щирістю. П’ятдесят п’ять розділів і сім частин роману розгортають перед нами захопливу, похмуро-смішну, ніжну історію, яка поєднує три континенти й численні долі.
Красива й самовпевнена донька державного службовця Іфемелу й тихий, задумливий син професорки університету Обінзе закохалися, ще навчаючись у середній школі в Лагосі. Вони молоді, тому їм здається, що їхня любов триватиме вічність. Але все руйнують тривалі страйки нігерійських професорів, що позбавляють студентів права на освіту. Закохані вирішують емігрувати: Іфемелу отримує візу в Сполучені Штати, тоді як заявка Обінзе грузне в бюрократичній тяганині.
В Америці Іфемелу стикається зі складною реальністю будь-якої міграції: пошук заробітків, адаптація до нових звичаїв, ностальгія. При цьому має справу з новою для неї проблемою. Це її чорнота.
Фото: knigolove.ua ‘Американа’, Чімаманда Нґозі Адічі
Дівчина починає вести блог про раси в Америці під назвою «Raceteenth or Various Observations about American Blacks (Those Formerly Known as Negroes) by a Non-American Black». У ньому розмірковує про Барака Обаму, про відмінності між чорношкірими американцями й неамериканцями, про засоби для волосся й косметику. Афрозачіска — незамінний компонент у цьому наративі як відображення прийняття власної ідентичності. Адічі точно передає тон інтернет-спілкування — і свіжий, і спорадично лютий одночасно. Зрештою, завдяки блогу Іфемелу отримує стипендію в Принстоні, а її іммігрантський досвід переходить у зовсім інше соціальне коло.
Після п’ятнадцяти років у Сполучених Штатах Іфемелу вирішує повернутися до Нігерії, де зустрічається з несподіваними викликами: їй доводиться наново вибудовувати власну ідентичність у країні, що рухалася вперед без неї. Адічі виходить за межі звичайних історій про іммігрантів, досліджуючи глибинні аспекти самоідентифікації та пошуку приналежності після повернення. Коли Іфемелу знов опиняється в Нігерії, через відверту американську манеру розмовляти й вирішувати проблеми її називають там «американа» — цим словом описують тих, хто побував у США і після повернення вдає, ніби більше не розуміє рідної мови, відмовляється їсти нігерійську їжу, постійно згадує про життя в Америці. Іфемелу опирається цьому ярлику, але читачеві очевидно, що вона справді змінилася.
Структура оповіді в романі вільна, з головним акцентом на житті Іфемелу після повернення. Часом ми також отримуємо спогади про її університетське життя й окрему сюжетну лінію Обінзе. Хлопець потрапляє до Лондона, де живе як нелегальний іммігрант. Напередодні фіктивного весілля задля грінкарти Обінзе заарештовують і депортують на батьківщину. Де він й Іфемелу знову зустрінуться, та чи зможуть бути разом після таких різних життєвих досвідів?
Адічі глибоко розуміє тонкощі міжкультурних відмінностей і добре висвітлює їх. Іфемелу й Обінзе — це новий тип іммігрантів: вони вели відносно привілейоване життя в Нігерії, а емігрували не через відчай, а радше через «потребу втекти від гнітючої летаргії безвибору». Їхній план полягає в тому, щоб повернутися разом, ставши «кимось». Але герої з’ясовують: уявлення про життя за межами Африки виявились ілюзією. Натомість вони зустрілися з численними бар’єрами на шляху до свободи, розвитку й щастя.
«Американа» — це чесність стороннього, але поінформованого погляду на американську політику й расову напругу. Відверте дослідження стосунків між чоловіками й жінками, між самими жінками, проблем освіти й імміграції. Деякі романи розповідають чудові історії, інші змушують змінити погляд на світ. «Американа» Чімаманди Нгозі Адічі — це книга, якій вдається і те, і інше.
Артем Чех. «Пісня відкритого шляху». Уривок
Вероніка Стягайло, бібліографка, історикиня
Источник: lb.ua