Буковина Новини

новини твого міста

Культура Новости

Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни – портал новин LB.ua

Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

Фото: nus.org.ua

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Людина — істота соціальна. Тільки в групі, поруч з іншими, відбудовуючись від інших, вона розуміє власне Я. Групи «пропонують» нам ідентичність, визначають, хто ми є, якими є. Вони підвищують або, навпаки, знищують нашу самооцінку. Люди приєднуються до такої групи, яка дає їм можливість почуватися добре. І, як правило, привласнюють ідентичність цієї групи.

До такого висновку дійшов усесвітньо відомий вчений Анрі Таджфель (Тайфель), провівши низку складних експериментів. Він багато працював з психологією та когнітивними упередженнями, намагаючись знайти для себе відповідь на питання, чому одні люди починають ненавидіти інших через якісь зовнішні речі: приналежність до певної релігії, нації тощо. 

Дослідження були не випадковими: під час Другої світової єврей Таджфель вижив у таборах для військовополонених, назвавшись громадянином Франції. Згодом він дізнався, що всі його родичі загинули під час Голокосту. 

Учений досліджував так звані міжгрупові відносини; хотів зрозуміти, як людина ідентифікує себе і як відбувається така ідентифікація всередині груп. Простою мовою це виглядає так: він вибирав абсолютно випадкових людей підкиданням монети. Ці люди не знайомі між собою, належать до різних релігій, мають різні національні ознаки, різні демографічно і гендерно. Ба більше: вони, найімовірніше, ніколи не перетнуться в майбутньому. 

Групам цих людей Таджфель ставить різні задачі й питання. Результатом експерименту стало те, що, опинившись там випадково і не маючи нічого спільного одне з одним, крім відчуття належності до однієї групи, ці люди віддають перевагу своїй групі, навіть завдавши шкоди самому собі. 

Після цього експерименту вчений і його учень Джон Тернер сформували теорію, яка сьогодні відома всьому світові під назвою теорія соціальної ідентичності. Теорія припускає, що люди ідентифікують себе з групами таким чином, щоб максимізувати позитивну відмінність. Групи пропонують як ідентичність (вони кажуть нам, хто ми є), так і самооцінку (вони змушують нас відчувати себе добре).

Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

Фото: EPA/UPG

Чи може ідентичність змінюватися?

Ідентичність — термін латинського походження (identicus), який означає «тотожний» — такий, що збігається з чимось (кимось), зберігає свою цю тотожність, подібність самому собі. Але ж очевидно, що ідентичність не може бути безконечною, постійною — вона мінлива.

Появу терміна «ідентичність» приписують Еріку Еріксону, він посилається на попередників — Зиґмунда Фройда, Карла Юнга, Чарльза Дарвіна. Категорія стає надзвичайно популярною серед дослідників саме після робіт Еріксона.

Зосередимося на соціальній або колективній ідентичності. Згідно з теорією Анрі Таджфеля, що більше в самосвідомості людини виражена соціальна ідентичність, то більше її поведінка визначається міжгруповою, а не персональною міжособистісною взаємодією. Бо це найкоротший шлях отримати підтримку, позитивну оцінку своїх дій, можливість знайти свою соціальну нішу та рольові моделі. Група завжди дає нам ці рольові моделі: колектив на роботі, студентська група, гурток за інтересами і, зрештою, нація. 

Колективна або соціальна ідентичність дуже активно працює як механізм підтвердження значущості самої людини. Говорячи про ідентичність, ми керуватимемося одним із визначень національної ідентичності: 

  • Національна та/або культурна ідентичність — стабільне сприйняття людиною себе як представника національного чи культурного простору, як особистості, що засвоїла принципи, цінності, інструменти комунікації, художню мову тощо означеної системи та перетворила/перетворює себе за заданим зразком.
  • Людина, що належить до певної групи, культури чи нації в той чи інший спосіб засвоїла цінності, ідеали, концепції, уявлення, властиві цьому простору. Людина засвоїла розмовну, художню, символічну мову цього простору — жартує і сміється з мемів, перекидається в розмовах чи листах загальнозрозумілими цитатами, віршами чи фразами з кінофільмів. Через це складається відчуття належності до спільного культурного простору, люди опановують спільну символічну мову.

    У цьому визначенні для нас найважливішою є динамічність ідентичності. Ідентичність — це тотожність, але це ще й можливість змінювати себе, перетворювати себе за заданим зразком. Ідентичність змінюється, ми з вами ростемо.

    Світове дослідження цінностей, у якому Україна продовжує брати участь, демонструє нам цікаві цифри. 2011 рік — близько 60 % українців пишаються своїм громадянством. 2020 рік – близько 80 % відсотків українців пишаються тим, що вони громадяни України.

    Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

    Фото: EPA/UPG

    Згідно зі спільним опитуванням фонду «Демократичні ініціативи» та соціологічної служби Центру Разумкова, у серпні 2022 року понад 90 % українців пишалися своїм громадянством. Це найвищий показник за весь час соціологічного моніторингу, який проводили за часи незалежності України.

    Це про те, що ідентичність мінлива, ми можемо її формувати. Ідентичність змінюється — і як науковці, і як свідомі громадяни ми можемо шукати способи впливу на зміни. 

    Британський дослідник Ентоні Сміт говорить про те, що людина — це завжди множинність ідентичностей. Факторами формування ідентичності він називає:

  • фактор роду та поділ на статі — універсальний критерій, основа для інших відмінностей і спільності;
  • простір і територію — регіональну ідентичність, що володіє великою об’єднувальною силою. Це не просто територія: я її привласнив, я її люблю, вона є моєю землею. Це мої терикони, мій берег Чорного моря, моя Євпаторія, моя Говерла, мій Київ, мій Печерськ, мій Луцький замок із деревом, яке посадила Леся Українка, мої Чернівці з прекрасними соборами. Це моя Тернопільська область, мій замок, я там вперше цілувалася. Це мої квітучі сакури в Ужгороді й улюблена кав’ярня у Франківську. На цьому цвинтарі поховані мої прабабусі та прадідусі. Ми боремося не за території — ми боремося за свої землі, де живе наше серце, де проливалася кров наших предків і де — ми щиро віримо й знаємо — будуть рости наші діти;
  • соціально-економічний фактор – належність до класів/страт, критерій нестабільний, має невелику емоційну силу і культурну глибину. Сьогоднішня структура суспільства провокує й підтримує появу соціальних ліфтів. Освіта як ключовий гравець у сфері соціального дозволяє нам змінювати соціальну ідентичність, соціально-економічний статус, належність до певних класів;
  • релігійні й етнічні ідентичності — виростають зі спілкування, з об’єднання культури (цінностей, символів, міфів, традицій, кодифіковані в обрядах/ритуалах). Домінує психологічне й емоційне відчуття. Йдеться про те, яким є уявлення про світ, про людей, про самих себе. Це моя культура: так у мене говорять, так у мене святкують Великдень, так у мене пам’ятають загиблих, так у моєму місті або селі живуть, вірять, розмовляють, захищають, ховають, одружуються. 
  • НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ 

    Робота Ентоні Сміта «Національна ідентичність» перекладена українською мовою і видана в Україні ще в 1994 році. Сміт пропонує дві моделі формування ідентичності — західну й незахідну (або ціннісну й етнічну).

    Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

    Фото: Lb.ua

    Західна модель національної ідентичності

    Західна, або ціннісна модель ідентичності — це те, що ви можете вибрати; ідентичність через цінності. Індивід може за народженням належати до певної нації, але може вибрати, до якої саме приєднуватись. Її стандартні компоненти:

  • історична територія;
  • коли я хочу обрати цю ідентичність, для мене важливо, щоб ця територія стала моїм культурним простором. Я тут живу, тут будуть жити мої діти;
  • політико-юридична спільнота — «ідея patria», закони й інститути;
  • я приймаю те, що спільнота організована за певними принципами, має політичну та юридичну структуру, внутрішній кістяк. Я приймаю закони цієї спільноти й живу за ними: ходжу на вибори, розмовляю цією мовою там, де діє державна мова, я лояльний/лояльна до соціальних інститутів, які пропонує мені спільнота, і беру участь у їхній роботі;
  • політико-юридична рівність членів (рівність громадянських і юридичних прав, політичних прав і обов’язків, соціоекономічних прав);
  • прийнявши цю ідентичність, я маю рівні права й обов’язки перед усіма й разом з усіма іншими, але й спільнота поширює на мене права й обов’язки;
  • спільна громадянська культура й ідеологія;
  • я свідомо приймаю ідеї, концепції цінностей, спосіб мислення, знайомлюся з ключовими текстами, знаю набір ідей і цінностей, важливих для цієї національної ідентичності, вони стають моїми;
  • спільна культура (система цінностей і традицій, однакових для всіх або хоча б для серцевини), спільні сподівання, мрії, почуття, що пов’язують з рідним краєм;
  • я бачу своє майбутнє із цією спільнотою.
  • «Незахідна», або етнічна модель

    Те місце, яке має закон у західній громадянській моделі, в етнічній моделі посідає народна культура, мова та звичаї. Визначальна риса — наголос на спільності походження й спільності рідної культури.

    За незахідною концепцією, людина зоставатиметься у своїй спільноті чи емігрує до іншої, вона завжди неминуче й органічно залишатиметься членом спільноти, у якій народилась, і довіку нестиме на собі її печать (нація — спільнота людей, об’єднаних спільним походженням). Генеалогія та нібито спільне походження, мобілізація народу, рідна мова, звичаї і традиції — елементи етнічної концепції нації.

    Важливо, що формування цієї етнічної, або «незахідної» моделі ідентичності, як правило, дуже залежить від ролі інтелектуалів. Мовознавці, поети, письменники, журналісти формують цей стрижень, прописують ідею національної ідентичності, яка формується за етнічним принципом. Ми брати і сестри, ми члени однієї родини, і тоді принципове значення має мова, віра, традиція, кухня, одяг, етнічна, етнографічна традиція тощо.

    Моя гіпотеза полягає в тому, що українська ідентичність формується на перетині цих двох — ціннісної та етнічної ідентичностей. Нація, яка винищувалася, розпорошувалася, свідомо висміювалася, потребує того, щоб право на її унікальність було визнано, тому нам дуже важлива спільність походження, спільна етнічна традиція. Але також нам важливі цінності. Ми сьогодні точно знаємо, що представники української нації — це не завжди представники одного етносу, українського етносу.

    Чи примиряться ці конкурентні моделі? Ми з вами точно знаємо, що вони примиряються, уміють співіснувати. 

    Зараз на фронті воюють люди різних національностей, але вони свідомо вибирають — навіть як представники інших етносів, націй, країн — битися за українські цінності, які складають кістяк національної ідентичності.

    Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

    Фото: EPA/UPG Українці колядують в метро у Києві , 13 січня 2023 р.

    Національна ідентичність не зводиться тільки до відчуття своєї приналежності до нації. На цьому полі формування національної ідентичності багато гравців. Домінантними почуттями мають бути любов до своєї країни, народу, нації і, зрештою, гордість. Не пихатість, не зверхність, не порівняння себе з іншими, як інколи буває — але гордість за справжні досягнення, перемоги, за національну культуру. Гордість за те, що ми робимо і що ще будемо робити. 

    У стосунках між державою та громадянином важливо ставати суб’єктом. Не об’єктом, до якого держава має прикладати свої зусилля, але свідомим громадянином, який бере на себе обов’язки: наприклад, захищати батьківщину, ходити на вибори, дотримуватися законів України, платити податки, паркуватися в правильному місці тощо.

    В Україні в грудні 2022 року прийняли Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності». Як мені видається, з часом він буде потребувати доопрацювання, але є важливою точкою зростання для України. Ми можемо розвивати далі наше розуміння національної та громадянської ідентичності. Наприкінці грудня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв і затвердив стратегію, яка розгортає цей закон в певну логіку послідовних дій. До повномасштабного вторгнення такого закону в нас, на жаль, не було. 

    Подивимося на те, що нам пропонує світовий досвід. Іспанська дослідниця Монсеррат Гібернау говорить про те, що немає жодної єдиної стратегії формування національної ідентичності. Усе залежить від міжнародних/внутрішньополітичних умов, конфліктів історичного розвитку громади.

    Немає жодної загальної стратегії побудови національної ідентичності (залежить від міжнародних/внутрішньополітичних умов, конфліктів історичного розвитку громади). Гібернау виділяє п’ять успішних стратегій, до яких вдаються більшість країн, зберігаючи/формуючи колективну національну ідентичність.

  • Цілеспрямоване формування єдиного образу нації на культурному тлі домінантної в державі етнічної групи, яка має спільну історію, культуру, територію тощо. Україна — поліетнічна країна; українська політична нація формувалася, формується і буде формуватися з представників різних національностей, і тому формування єдиного образу нації має включати і уявлення корінних народів України, національних меншин. Але на перший план виходить уявлення нації про себе як про домінантну культурну групу.
  • Запровадження низки символів і ритуалів, спрямованих формувати почуття колективної єдності. Важливим є річний цикл свят. Те, як і що ми пам’ятаємо. Сьогодні в країні непроста ситуація з практиками комеморації. Це дуже болісна тема, а тому важливо випрацювати коректні, адекватні й художньо гідні (не тільки ідеологічно) способи та методи спільного пам’ятання, адже у громад і родин, які втратили своїх синів і дочок, є потужний запит на практику комеморації, на меморіалізацію пам’яті героїв.
  • Громадянська політика — сукупність юридичних, політичних і соціоекономічних прав і обов’язків, що сприяє формуванню почуття лояльності до держави, її політичних інститутів. Держава уповноважується проводити демаркаційну лінію між тими, хто належить/не включений до спільноти громадян. Це дорога в обидва боки: громадянин має права й обов’язки перед державою, держава має права й обов’язки перед громадянином.
  • Створення спільних ворогів неодноразово доводило свою ефективність у процесі формування та/або зміцнення почуття колективної єдності. На жаль, ми своїм кривавим трагічним досвідом довели дієвість цієї стратегії.
  • Прогресивний розвиток національної системи освіти, тривало один з найбільших дієвих інструментів впровадження цінностей, має надзвичайно важливе значення у формуванні та зміцненні національної ідентичності. Національна система освіти вивозить на своїх плечах найпотужнішу роботу: від дитячого садочка до післядипломної освіти. Вона бере на себе функцію формування й просування смислів, знаходження коректних, прийнятних з погляду психології форм просування національної ідентичності для дитини, підлітка, молодої людини. 
  • Українська дійсність демонструє нам, що стратегій формування національної ідентичності може бути більше.

    Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

    Фото: Іван Станіславський Вшанування полеглих у боях захисників України на Личаківському кладовищі у Львові, після спільної молитви символічно засвітили ‘промені пам’яті’ над могилами Героїв, 23 лютого 2024 р.

    КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ

    Про те, що культурна ідентичність є основою національної, на жаль, нам усе ще треба доводити. Культуру в Україні фінансують за залишковим принципом. У свідомості значної кількості людей (і частина з них є державними службовцями, політичними діячами, публічними спікерами) культура — це щось, що «відбувається після фуршету»; те, що не є обов’язковим. 

    Але культура — єдино можливий спосіб існування людини. Вона не протиставляється природі, вона скоріше розширює, добудовує природу, людський світ, комфортну для людини бульбашку. Це єдиний можливий спосіб людської (антропної) екзистенції, існування.

    Культурна ідентичність усе ще є предметом дискусії серед різних дослідників, активно обговорюється, але це завжди про цінності, про можливість співіснування й протиставлення, завжди маркер своїх і чужих, маркер своєї присутності у світі.

    Перспективу культурної ідентичності правильно бачити в тому, що людина може формувати й випрацьовувати свою культурну ідентичність. Вона може свідомо приймати рішення щодо самовизначення як член різних культурних спільнот. 

    Усвідомлення культурної ідентичності, єдності забезпечується насамперед спільною мовою і спільною історією. Це не єдині, але найбільш активні агенти формування культурної ідентичності. 

    Мова «надає речам імена», присвоюючи їм сенс і включає в зрозумілий контекст, тоді розрізнене повсякденне життя сприймається через призму єдності: історії, традицій, свят, пам’ятних дат. Вона забезпечує вступ до «суспільних інститутів», формування цінностей і стереотипів, котрі вважають «нормальними».

    Умовами консолідації українського суспільства має стати розбудова громадянського суспільства, яке знівелює значення лінійних етнічних наративів.

    СМИСЛОВІ ВІЙНИ СУЧАСНОСТІ

    Чому важливо говорити про ідентичність в епоху криз і війни? Професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професорка Рена Марутян активно досліджує цю тему.

    Класична теорія безпеки дає нам визначення, що війни можуть вестися в усіх просторах: фізичному, інформаційному і когнітивному (смисловий, віртуальний, культурний). 

  • Конвенційна/звичайна війна — у фізичному просторі.
  • Інформаційна війна — медіапростір.
  • Смислова війна — когнітивний простір: культура, ідеологія, релігія, мова, мистецтво — усе, що створює сенси буття людини.
  • Семантична (понятійна) війна — це «війна за право давати явищам і подіям імена — є найвищим рівнем війни» (Антон Вайно, голова Адміністрації президента РФ).
  • Інформація змінюється, а от сенси, смисли, враження, образи, символи, які демонструє смислова війна, залишаються з нами дуже довго, а то й назавжди.

    Інформаційні війни сьогодні не те що пішли в сутінки, вони не мають такої шаленої руйнівної сили, тому що інформація накочує на вас безконечно. Так, ми відчуваємо навіть фрустрацію від цього валу інформації. Інформаційне майбутнє наступає так швидко, що ми не справляємося із сучасним, не те що з майбутнім. Інформація приходить і йде, вона навалює, але ми її не пам’ятаємо. Згадайте: ви можете переказати зміст учорашніх новин? Можете згадати, які події відбувалися, назвати дати, цифри?

    Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

    Фото: putinism.wordpress.com

    Агресор намагається нав’язати свої сенси й наративи, перепакувати картину світу. Він справний, швидкий, підготовлений. Він працює із сенсами, які довго виробляли, накопичували, імплементували у свідомість людей. І сьогодні наша з вами головна задача у смисловому культурному просторі — це не так боротися з інформацією та розвіювати фейки, як створювати свої сенси, формувати свої наративи, перепаковувати картину світу. 

    Смислова війна — це переоцінка фактів на користь інтерпретатора, а не просте інформування. Це про те, щоб у свідомості людей закарбувалися страшні, пафосні, прекрасні, зворушливі або агресивні ідеї. Її мета — охопити не окремий сегмент населення противника, а всі можливі соціальні групи, спроба викликати інтерес не до самих фактів, а до їх переосмислення. 

    Інформаційну війну будують так, що різні засоби масової інформації працюють з різними сегментами інформаційного простору. Щось спрямовано на підлітків, щось на людей похилого віку, щось на лікарів, щось на військових. А смислова війна працює на весь світ, на всіх, хто перебуває по той бік екрана. Її кінцева мета — досягти того, щоб людина сама (свідомо чи несвідомо) почала цензурувати себе, розкладати, форматувати, інтерпретувати отримані факти на користь агресора, відторгнувши «неправильні» інтерпретації.

    Ми з вами як об’єкти цієї смислової війни вводимо самоцензуру і починаємо читати, слухати, думати і коментувати ці події не так, як нам це потрібно, а так, як це потрібно ворогу. 

    Смислова війна спочатку перемагає розум і тільки потім території. І наш ворог давно й активно працює над тим, щоб захопити і перемогти наш розум. Ключовим об’єктом впливу агресора є українська ідентичність і наша територія смислів. Наша історія, герої, свята, ідеї, цінності.

    А перемагає той, хто має сильніші наративи, хто має сильніші міфи.Тому ми маємо обрамляти в образи, символи, тексти, в наративи свої цінності й активно їх просувати і в країні, і поза межами країни. М’яка сила, культурна дипломатія, низова дипломатія, які хочете канали використовуйте — але ми маємо бути суб’єктами. Формувати свою історію, власну версію існування. Чужинні смисли, що увійшли в когнітивний простір, розвалити важко/неможливо. Єдиний спосіб — створювати власні смисли, на яких можна будувати реінтерпретацію, бо просте заперечення не працює.

    Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

    Фото: надано автором Останній проукраїнський мітинг в Донецьку, 28 квітня 2014р.

    Надважливе правило: давати інтерпретації подій раніше за твоїх опонентів, щоб уже їм треба було мати справу з «викоріненням» нашої інтерпретації. А для цього потрібні зусилля і час.

    Сакральне і профанне

    Високі, «сакральні» смисли, світоглядні матриці, високі цінності — вони такі не тому, що десь високо, а тому, що займають важливе місце в нашій картині світу та є ґрунтом для прийняття життєвих рішень. Це мистецтво, література, філософська есеїстика тощо.

    Буденні, «профанні» смисли виникають у масовій культурі. Анекдоти будуються навколо уявних вад різних етносів, національностей, релігій і стають частиною коду масової культури. Не недооцінюйте масову культуру; не забувайте, що робили російська пропаганда і російське «мистецтво».

    Чого лише варті російські мультфільми. Загальна кількість переглядів мультфільму «Маша і ведмідь» — понад 100 мільярдів. «Детектор медіа» ще два роки тому дослідили й написали, які сенси та смисли туди зашиті: це радянські й російські пропагандистські ідеї, пропаганда радянської символіки й мілітаризму. 

    «Альоша Попович і Тугарин Змій», «Три богатирі» й інші мають по 6–8 мільйонів переглядів. У цих мультфільмах Київська Русь — невід’ємна частина русского міра з російською символікою; солдати-воїни Київської Русі одягнені у форму московських стрільців 16–17 століть, князь Володимир смішний і дурненький, а його найбільший страх — демократія. «Хочеш демократію?» — питають його. «Свят, свят, свят, свят, свят», — каже князь Володимир і згадує про сильну руку.

    Усі російські мультфільми звеличують російське, тоді як ворогами символічно представляють закордонні, у першу чергу європейські, культури й країни. Вони злі, потворні й підступні. І це закладають у голови з дитячого садочка, і це має мільйонні перегляди в Україні. 

    2014 року в Російській Федерації прийнята «Воєнна доктрина Російської Федерації», де зазначено перелік цінностей. В указі президента РФ у 2022 році «Основи державної політики щодо збереження і укріплення традиційних російських духовно-моральних цінностей» є перелік традиційних цінностей. На втілення цих цінностей методами культури, зокрема масової культури, віддають шалені бюджети. 

    У 2021 році, до широкомасштабного вторгнення, засоби масової інформації Російської Федерації отримали 102 397 682 000 рублів, що становить приблизно один мільярд доларів. Окремо телебачення і радіо отримали 84 мільярди. Це свідомо сформована й прописана державна політика у сфері культури, у тому числі масової культури.

    Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

    Фото: Вікі Пам’ятник ‘ввічливим людям’ у Сімферополі .

    Активно працює генератор чуток, переформатування мови. Не «окупанти», а «зелені люди», «зелені чоловічки» або «ввічливі люди». Не «незаконний мер», а «народний мер», «народний губернатор», «самопроголошений губернатор»; не «карателі», а «воїни»; не «окупанти», а «визволителі» і так далі.

    Нас досі часто запитують, чому ми не побачили засудження навіть високоморальними інтелектуалами злочинів російських солдатів у Бучі, в Ірпені, Маріуполі? А тому що протягом останніх п’яти років у Росії були створені дуже потужні та впливові художні фільми: «Турист», присвячений воїнам-афганцям, «Солнцепьок», «Граніт» і так далі. Воїни-афганці у свідомості росіян дорівнюють сучасним воякам, сучасній російській армії. Звідси ностальгія за Радянським Союзом, історична паралель про воїнів-інтернаціоналістів, американці — зло.

    Це не тільки політика однієї держави-агресора. Усі країни у світі виділяють величезні бюджети і свідомо формують політику у сфері культури, масової культури зокрема: кінематограф, комп’ютерні ігри, мультфільми і так далі.

    Наприклад, корейська попкультура. Якщо у вас є діти-підлітки або студенти перших курсів, запитайте, як активно вони вони залучені в корейську культуру? Південна Корея з кінця 90-х років робить ставку на свою самобутню культуру, насамперед музичну й серіальну, і працює на експорт. Корейська культура зайняла ту нішу, на яку не може пробитися американська — ісламський Схід, який дуже цензурує зовнішній вигляд героїв, їхню поведінку. Там, де на екрані не проходять американська оголеність або поцілунки, проходить корейська культура — така цнотлива, така обережна.

    Висновок складний і водночас простий — наш ворог цілить у нашу ідентичність. Він точно хоче присвоїти собі нашу історію, культуру й цінності, знищити нас як унікальну націю. Його ціль і мета — поглинання України й українського народу. Культура в цьому сенсі слова — один з найпотужніших гравців, операторів смислів, менеджерів смислів, продуцентів смислів. 

    Культура втішає. Мистецтво — це великий психотерапевт. Читайте, слухайте, дивіться, ходіть у музеї, на виставки, у церкви, слухайте українську музику.

    Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни  - портал новин LB.ua

    Фото: Іван Страхов Виставка Володимира Cемківа ‘Радість’ з циклу ‘Мови війни’.

    Величезна терапевтична сила мистецтва не може бути нами належно не оцінена. Безперервно скролити новини не підтримує, а от думати, читати хороші українські тексти, слухати й дивитися українське дає сили. Візьміть цю силу нашого мистецтва собі в сердечну кишеньку.

    Нам з вами життєво важливо єднатися, випрацьовувати художні й інтелектуальні інструменти формування, зміцнення та поширення цінностей української політичної нації, національної культури й української ідентичності.

    Наталія Кривда: «Боляче, коли дзвонять молоді жінки, а тлом чуєш: «Мамо, ти з татом розмовляєш? Я теж хочу поговорити з татом!»

    Наталія Кривда, філософиня, професорка кафедри української філософії та культури Київського Національного університету ім. Шевченка

    Источник: lb.ua

    ЗАЛИШИТЬ ВІДПОВІДЬ

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *