Як вберегти себе від людини-нарциса та навчитися успішно керувати часом

81перегляд Анастасія Герасимова, 19 листопада 2024, 17:00 Поділитися

Саморозвиток, таємниці Сонячної системи чи філософські питання про існування світу – новинки нонфікшну листопада пропонують широкий спектр тем, для осягнення яких варто знайти час і бажання.

Докладніше про книжки, з якими не буде нудно, – у матеріалі Mind.

Антоніо Лукіч «Мої думки про кіно. Як перекласти життя на сценарій» (Stretovych) 

Український кінорежисер та сценарист, над комедіями якого ви точно щиро сміялись, бо це ж «Мої думки тихі» та «Люксембург, Люксембург», написав книжку-інструкцію зі сценарної майстерності. Звісно, звучить сухо і не передає тієї легкості, гумору та ерудиції, з якими Антоніо Лукіч створив свій професійний довідник. У ньому йтиметься про те, як знайти історію, що може стати фільмом, як побудувати шлях героя, якими принципами послуговуватися, щоб створити сценарій та якої його структури дотримуватися. 

Автор книжки пояснює, що таке сюжетна композиція, чому деталі є важливими у фільмі, у чому полягає специфіка мови у кіно тощо. 

Загалом Лукіч переконаний, що «за фабулою, сюжетом, ремаркою, діалогом і закадровим текстом лежить щось набагато більше». І це «щось, що грається з нашими несвідомими рецепторами та залучає нас до єдиної душі, до ноосфери» і що він сам продовжує шукати. Заразом ділиться досвідом, який може знадобитися тим «творчим інтровертам, які за допомогою мистецтва намагаються, ніби діти, пізнати цей складний світ».

Андрій Портнов, Тетяна Портнова «Дніпро. Біографія великого міста в степу»  («Віхола») 

«Нові Атени, Січеслав, південний Манчестер, столиця застою, серце України» – якщо почувши хоч одну з цих метафоричних назв, ви одразу зрозуміли, що йдеться про місто Дніпро, книжка істориків Андрія та Тетяни Портнових вам неодмінно буде цікавою. Якщо ж, прочитавши, ви не зорієнтувалися в образних найменнях, то тим більше слід прочитати книжку про «велике місто в степу», щоб пізнати його і наважитися на власні подальші дослідження. 

Невелика за обсягом, але доволі змістовна, книжка «Дніпро. Біографія великого міста в степу» охоплює ключові етапи історії міста. Автори, що цілком логічно, починають із сивої минувщини, згадуючи про ключове значення Дніпра (річки) для словʼян, описуючи природні особливості, що формували спосіб життя людей. Далі – промисловий бум, революції, війни, зміни назв міста, влада окупантів різного ґатунку – сталінських чи нацистських, культурне відродження, слава ракетної столиці… У цьому всьому проступає образ уже сучасного Дніпра – для когось «міста практичних людей», для когось – «великого міста для роботи», але точно українського і в сучасних реаліях – незламного.   

Майкл Браун «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче» («Бородатий Тамарин») 

Зі шкільних уроків ми знаємо, що до Сонячної системи входять девʼять планет. Ой, ні… Якщо за партою ви сиділи до 2006-го, а, випустившись, лише побіжно цікавилися астрономією, то могли пропустити епохальну подію. 

Уже згаданого року Міжнародний астрономічний союз ухвалив рішення, за яким Плутон набув статусу «карликової планети», найбільшого обʼєкта поясу Койпера,  області Сонячної системи за орбітою Нептуна, що складається з малих тіл – матеріалу, що залишився після формування Сонячної системи. 

Йдеться приблизно про «500 маленьких крижаних куль». Але ще до того американський астроном Майкл Браун думав про наявність десятої планети, сподівався, «що вона була там, повільно оберталася навколо Сонця й просто чекала моменту, коли хтось направить телескоп у потрібне місце, помітить щось, чого там раніше не було». 

Власне, у чому принципова різниця між планетою та карликовою планетою? А ще ж є планети-астероїди… Майкл Браун злегка заглиблюється у теорію, згадує важливі віхи історії астрономії, розповідає про власну роботу, яка видається дуже романтичною, хоч і базується на багатогодинних спостереженнях та розрахунках. 

Майклу Брауну вдалося досягти мети – у складі групи вчених він відкрив Ксену, яка потім стане Еридою – найбільш віддаленою від сонця карликовою планетою. Про те, як це відбувалося, і йдеться у книжці астронома. 

Фредерік Беґбедер «Бібліотека Судного дня. 50 книжок: без цензури про справжнє» («Лабораторія») 

Фредерік Беґбедер, популярний французький прозаїк, літературний критик, сценарист і режисер, склав власну добірку п’ятдесяти літературних творів, які він вважає життєво необхідними для кожної сучасної освіченої людини.

Книжка, в оригіналі опублікована у травні 2021 року, об’єднує рецензії автора, що спершу з’являлися у Le Figaro Magazine, доповнені його новими роздумами. Бегбедер стає на сторону літератури, яка досліджує темні й складні аспекти людської природи, не прикрашаючи реальності.

Серед авторів, яких він виокремлює, – Філіп Рот, Симона де Бовуар, Віржіні Депант, Октав Мірбо, Томас Манн, Колетт, Мілан Кундера і навіть український прозаїк Андрій Курков.

Беґбедер підкреслює важливість свободи вираження у творчості, виступаючи проти сучасних тенденцій цензури й політкоректності. Автор переконаний, що література не повинна бути очищеною чи стерильною, а навпаки – має відкривати темні сторони людської сутності: «Добра книжка – це та, що не пропонує жодного уроку».

Якщо погоджуєтеся з автором у концептуальній частині, то точно вподобаєте його «Бібліотеку Судного дня».  

Джим Голт «Чому існує світ?» («Контур»)

Чому існує світ? Здається, на це запитання може бути як дуже багато відповідей, та і жодного адекватного пояснення. 

Американський журналіст, есеїст Джим Голт береться розгадати чи принаймні окреслити межі найбільшої філософської загадки… Поєднуючи дотепність та інтелектуальну глибину, автор вирушає у путь, звертаючись до фізики, метафізики й теології, що супроводжує власними роздумами. 

Книжка побудована як детективна історія, де Голт виступає допитливим оповідачем, який ставить запитання видатним мислителям, наприклад, британському філософу, професору Оксфордського університету Річарду Свінберну чи фізику, нобеліату Стівену Вайнбергу. 

Автор прагне показати, наскільки унікальними є різні підходи до питання існування світу: від математичної елегантності теорій мультивсесвіту до теологічних уявлень про божественного творця і навіть до провокаційної ідеї, що Всесвіт міг виникнути випадково. Та не слід боятися, складну тему Джим Голт викладає доступно, з гумором, додаючи, як вже було згадано, до наукової площини власні роздуми, суть яких має бути близькою читачу.

Марк Зао-Сандерс «Таймбоксинг. Мистецтво зосереджуватись на одній справі» («КСД») 

Сучасний світ не припиняє дивувати професіями, які відповідають потребам часу. Наприклад, Марк Зао-Сандерс – не просто директор технологічної компанії, а й експерт з формування стійких звичок і підвищення продуктивності. Власне, його книжка «Таймбоксинг» саме про це – метод, що передбачає виділення фіксованих проміжків часу для конкретних завдань, забезпечуючи людині зосередженість, відчуття контролю та структурованості в умовах сучасного хаосу. 

Зао-Сандерс докладно пояснює методику, спираючись на психологічні дослідження та приклади з життя, роблячи її незамінною для всіх, хто прагне підвищити ефективність і повернути контроль над своїм розкладом. Книжка виходить за межі базового управління часом, досліджуючи, як структурованість впливає на ухвалення рішень, мотивацію та психічне здоров’я. Також автор пише про поширені виклики, наприклад, прокрастинацію чи перевантаження зобов’язаннями, пропонуючи конкретні рішення щодо боротьби з ними.

Сара Девіс «Покинь нарциса назавжди» («Видавництво Старого Лева»)

«Якщо ви наближаєтеся або вже наблизилися до усвідомлення, що перебуваєте чи перебували у стосунках із нарцисом, імовірно, ви багато пережили. І тому так важливо, щоб від цієї миті ви навчилися бути з собою дуже м’якими, добрими, поблажливими і співчутливими», – пише Сара Девіс. 

Психологиня і травмотерапевтка написала книжку, щоб «допомогти людям ідентифікувати нарцисичний аб’юз, пропрацювати свій досвід і відновитися після пережитого насилля». 

Тож видання містить дуже докладну інформацію про те, що таке нарцисизм і нарцисичний розлад особистості, пояснює, як розпізнати прихований нарцисизм людей з «крихким его і нерозвиненим почуттям самоповаги», які часто постають в образах жертви чи рятівника, а також розповідає, що формує нарциса. Після того, як обʼєкт дослідження буде докладно розглянуто, авторка переходить до частини, присвяченої нарцисичному насиллю й тому, як його подолати. 

«Процес відновлення – це насамперед розвиток здорових стосунків із собою. Це піклування про здорові кордони і самотурботу», – підсумовує психологиня. 

Книжка Сари Девіс не лише дає інформацію, а й закликає до внутрішнього діалогу і ставить запитання, пошук відповідей на які також допоможе на шляху звільнення від влади нарциса.

Девід Кілкаллен «Дракони і змії. Еволюція ворогів Заходу та майбутні загрози» («Наш Формат») 

Книжка Девіда Кілкаллена, австралійського письменника й експерта з контртероризму, – непроста, але дуже пізнавальна. У ній багато військової термінології та описів воєнних операцій, але найголовніше – те, що це цінний авторський погляд та аналіз сучасної геополітики. 

Головна думка Девіда Кілкаллена полягає в тому, що колективний Захід, зробивши ставку на дуже дорогу у виробництві технологічну зброю і сподіваючись на її ефективність, стикнувся з тим, що, наприклад, іракська саморобна вибухівка у певних умовах може бути набагато ефективнішою, ніж суперсучасні танки. 

Автор дорікає США та країнам Європи, що ті втратили гнучкість у веденні воєн. Натомість «дракони» (Росія, Китай, Іран і Північна Корея) та «змії» (недержавні угрупування: ІДІЛ, Аль-Каїда) засвоїли, що адаптивність – запорука воєнної переваги. Звідси й ті методи і підходи Росії до ведення боротьби з колективним Заходом, які Девід Кілкаллен назвав «лімінальною війною». Під час неї країна-агресор непрямо втручається у конфлікт, використовуючи лімінальних суб’єктів – партизанів, ополченців, терористів. Як це працює, краще докладніше прочитати у книжці.

Стів Маґнесс «Роби те, що складно» (BookChef) 

«Справжня впевненість – тиха, невпевненість – гучна», – зауважує Стів Маґнесс, американський експерт з питань ефективності. Із цим твердженням важко не погодитися, особливо якщо дитину виховували авторитарні батьки чи з нею займалися суворі тренери.

Не показувати свою слабкість, стримувати емоції, бути сильним попри все – такі установки здатні зламати й нанести емоційну травму на все життя. У цій книжці автор міркує про застарілі уявлення про грубу силу, за допомогою якої колись виховували витривалість і стійкість.

На думку Маґнесса, нині про поняття твердості чи міцності слід говорити як про здатність поєднувати внутрішню силу з усвідомленістю. На підтвердження цього він подає науково обґрунтований підхід, спираючись на дослідження із психології, фізіології та власний досвід тренера з питань продуктивності. Експерт наголошує, що справжня твердість – це не придушення вразливості, а використання її як ресурсу. Також Маґнесс робить наголос на адаптивності та самоспівчутті – якостях, які часто ігноруються в обговореннях стійкості. Ідеї автора відгукнуться тим, хто стикався з вигорянням чи емоційним тиском.

Источник: mind.ua