Ростислав Семків
літературознавець і письменник
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Ростислав Семків
Визначаю ідентичність як сукупність уявлень про себе, про приналежність. Зрозуміло, що приналежність до української нації, але так само можуть бути якісь додаткові уявлення про себе, закорінені десь і світоглядно, і біографічно.
Я людина з Тернополя, але так само вже маю й київську ідентичність, бо живу тут досить давно. Нікуди не дітися від галицької ідентичності. Крім того, є професійна ідентичність — я філолог, літературознавець. Словом, сукупність цих ідентичностей визначають кожну людину. У кожного і в кожної їх є певна кількість, і вони дуже різноманітні, аж до кулінарних уподобань.
Я краще усвідомив параметри своєї ідентичності тоді, коли в різних ситуаціях почав стикатися з іншими ідентичнісними уявленнями. Коли вперше приїхав у Київ 1982 року, відчував іншість мене й моїх батьків: ми розмовляли українською в дуже русифікованому на той час місті, де більшість просто розмовляли російською й українською нам мало хто відповідав. Коли я приїхав надовше, а потім оселився в Києві, то зрозумів, що мене досить часто сприймають, ідентифікують як галичанина.
Час від часу ти потрапляєш у ситуацію, коли потрібно чіткіше розуміти й уявляти свою ідентичність, коли це виступає на перший план. Наприкінці 1990-х у мене був цікавий діалог з одним хлопцем з Каталонії. І я був здивований тим, що ще тоді, в 1990-х, він дуже добре розумів, що Україна не Росія і що українці ведуть боротьбу зі своїм колоніальним минулим. Правда, при цьому він наголосив також, що важливо усвідомлювати, що Каталонія — це не Іспанія: у них своя ідентичність, література, своя відновлена мова. От у якісь такі моменти починаєш краще розуміти свою і чужу ідентичність.
Наталія Кривда
філософиня й публічна інтелектуалка
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Наталія Кривда
Ідентичність — це відповідність самій собі. Це набір цінностей, який для мене важливий, який час від часу стає для мене дороговказом, точно визначає мій вибір: персональний, батьківський, громадянський. Ідентичність дуже часто є останнім прихистком моїх пошуків. Як і кожна людина, я помиляюся, шукаю, знаходжу. І відчуття приналежності себе до української нації дуже часто для мене є вирішальним в ухваленні якихось смислових життєвих рішень.
Можливо, мені пощастило більше, ніж іншим, адже моя професія передбачає глибоке занурення в історію української культури. Я викладаю курс історії української культури з 1993 року. Власне, професія підштовхнула мене до того, щоб читати, думати, зіставляти, шукати відповіді. Історія культури, мистецтва, літератури, музики, образотворчості — це те, де я шукаю знаки й маркери. Вони дають мені відчуття того, що я належу до цієї спільноти, співчуваю, живу, думаю, шукаю рішення, враховуючи цінності, уявлення, конструкції цієї спільноти. Для мене важливо те, що я належу до культурної спільноти, української нації. І це частина мого самостояння, стійкості, мого розуміння того, що треба рухатися вперед, як би важко тобі не було.
Культура — це ціннісно-процесуальний феномен. Це про те, як і заради чого ти живеш. Це ті практики, які ти вибираєш для себе як ключові. Це можливість подивитися на минуле і можливість спроєктувати своє майбутнє. Для мене проєкції минулого визначають візії майбутнього. Дуже часто я шукаю відповіді на питання, спираючись на знання людей, українську історію, милування українською культурою. Культура — це те, де живе наш з вами дух. Це, напевно, найважливіший складник формування ідентичності. Знання своєї культури дає тобі підґрунтя формувати себе, своє життя, самовідчуття.
Для формування моєї ідентичності також дуже важливою стала моя родина, активна позиція моєї дочки ще з подій Майдану 2013–2014 року та її участь у російсько-українській війні.
Чому важливо говорити про ідентичність в умовах війни
Тетяна Філевська
артменеджерка
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Тетяна Філевська
Ідентичність — це самототожність. Це те, як я бачу себе, хто я є, що знаю про себе і ким себе уявляю, як я себе проєктую в майбутньому.
Я добре пам’ятаю процес вибору себе, зокрема своєї мови в підлітковому віці. Як і багато хто в Києві, я зростала в українсько- і російськомовних середовищах однаковою мірою і була білінгвою. У певний момент мене запитали, яка мова є моєю рідною. У цей момент я зрозуміла, яка мова є моєю: та, якою я мислю, якою розмовляють мої батьки, мої предки, яку я обираю своєю рідною — українська.
У моєму житті було кілька періодів, коли я довго жила за межами України. Щоразу після повернення мені було дуже важливо бути в Софії Київській: просто відвідати це місце, щоб повернутися відчуттями до рідного дому. Софія Київська є тією точкою, яка єднає мене з цією землею, і власне вона для мене є символом моєї ідентичності.
Олена Романенко
літературознавиця
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Олена Романенко
Ідентичність — це моя персональна історія, мій родинний альбом, те, які історії в ньому зафіксовані. Це історія моєї країни і те, як моя персональна історія корелюється з історією моєї країни. І третій, мабуть, найважливіший складник — це цінності, які мені імпонують: цінності свободи та гуманізму, які об’єднують мене з усіма українцями.
Для мого покоління однією з важливих переломних точок був 1991 рік, коли гасло «Україна виходить із Радянського Союзу» стає способом, стає шляхом до того, щоб підтвердити, що ти — українець, це твоя ідентичність.
Символом, що пояснює мою ідентичність, є родинний альбом, бо за кожною фотографією, яка там збереглася, стоїть особиста історія батьків, братів, дідів, бабусь, мами, і все це частинка мене, розуміння того, хто я є. Водночас фото, які там не збереглися, також розповідають, чому це не збережено. Оповідь, яка утворюється, коли ти починаєш гортати родинний альбом, дозволяє розказати твою історію цілісно.
Віталій Скальський
історик
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Віталій Скальський
Ідентичність — це відповідь на три запитання: хто я? хто ми? і хто вони? Не можна сказати, що усвідомлення власної ідентичності відбувається в певний момент. Це дуже тривалий процес, який починається з перших слів, перших кроків, посилюється десь наприкінці школи, на початку дорослого життя і триває постійно. Тобто відповідь на питання, чи я українець, зустрічається постійно, щодня.
Напевно, кожна людина має свій набір символів, він може дуже відрізнятися. Для мене це моя мова. Напевно, для мене це мій прапор, мій герб і тоненька свічечка літери «Ї».
Як ми тут опинилися? Магістралі та манівці української історії ХХ сторіччя
Йосиф Зісельс
дисидент
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Йосиф Зісельс
Для кожної людини важливо розуміти, хто ти, звідки прийшов, куди йдеш, розуміти свою долю, свій шлях. Навіть якщо цей шлях не дуже приємний, він твій, він відповідає твоїй ідентичності.
Я можу визначити власну ідентичність за кількома аспектами. Перший аспект — я український єврей. Друге — я маю певні аналітичні можливості. Я за фахом фізик-теоретик, тому намагаюся зрозуміти й викласти все в такому вигляді, щоб було зрозуміло іншим людям. І третє — я дисидент. Тобто я маю свій погляд на багато різних речей, не користуюся різними авторитетами, а намагаюся випрацьовувати свій погляд на будь-які події важливі в нашому житті.
Дарія Гірна
журналістка
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Дарія Гірна
Ідентичність — це те, з чим ти сам себе асоціюєш і до якої спільноти належиш, якою мовою розмовляєш, який політичний вибір на користь яких цінностей робиш. Усе це складається у визначення твоєї ідентичності.
Я почала замислюватися над ідентичністю в дуже ранньому віці, у 10 років, тоді якраз відбувалася Помаранчева революція. Оскільки я з дуже патріотичної галицької родини, це все контрастувало з моїм улюбленим заняттям. Я займалася спортом, а спортивні школи у Львові були сильно зросійщені. Коли я приходила в це середовище, то потрапляла в абсолютно паралельний світ, де Росія і все російське — це приклад для наслідування. У якийсь момент я зрозуміла, що мені соромно приїжджати на змагання і спілкуватися російською мовою, тоді як я українськомовна галичанка.
Я відчувала внутрішній конфлікт, дихотомію, а вся ця ситуація стала великим викликом. І що більше я зростала, то більше думала над цим питанням, намагалася подавити в собі й викорінити цю меншовартість. Ефективною пігулкою від меншовартості стало моє середовище: воно дозволило зрозуміти сильні сторони українства. Можливо, саме через труднощі я випрацьовувала в собі любов до українського. Тому що коли ця любов не проходить певні випробування, вона не має такої цінності для нас.
Олексій Савченко
історик
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Олексій Савченко
Для мене ідентичність означає можливість не загубитися в цьому світі, відчувати себе частиною спільноти, яка поділяє цінності громадянського суспільства, цінності свободи, братерства, демократичні цінності, на які орієнтується сьогоднішнє українське суспільство.
Над власною ідентичністю я почав замислюватися, мабуть, ще у школі, коли серед різноманітного потоку інформацій про цей світ також пізнавав власну культуру. Пригадую зі спогадів батьків, що приходив з дитячого садочка чи школи й ділився якимись новими українськими словами. Батькам було особливо приємно, коли я ці слова десь цитував і згадував. Моя бабуся досі згадує, як я прийшов додому з дитячого садочка і говорив слово «квіточка», яке мені чомусь дуже сподобалось.
Великий вплив на мою ідентичність справили також політичні події. Пам’ятаю, наскільки моїх друзів і знайомих обурювали, наприклад, спроби певних тогочасних політиків об’єднати підручники з історії — український, російський і білоруський — у єдиний. Я тоді вже навчався на молодших курсах в університеті, і серед нашого студентського середовища це викликало бурхливу реакцію. Так само це і солідарність з моїми друзями, які з 2014 року були активістами Майдану, захищали в складі Збройних сил України нашу державу і давали мені можливість у цей час захищати дисертацію, досліджувати культуру корінних народів і працювати над деколонізацією української спадщини.
Орися Демська
філологиня
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Орися Демська
Напевно, найсильніша частина моєї ідентичності — це дитяча ідентичність галицького світу. Але Київ — це місто, яке якнайбільше відповідає мені, з яким якнайбільше суголосна моя душа. Я людина європейська. Європейська ідентичність також присутня в мені не тільки формально, але й генетично, мої пращури походять з австрійської землі. Тому для мене ідентичність — це бути собою.
Над власною ідентичністю я вперше дуже серйозно замислилася тоді, коли колега, дослідник-мовознавець з Польщі, запитав мене, як я себе відчуваю: галичанкою чи українкою. Я відповіла, що якнайбільше відчуваю себе європейкою. Потім була довга історія роздумів, яка тривала кілька років.
24 лютого 2022 року в цих роздумах виникла крапка, бо сила й гідність особистості полягає в тім, щоб врешті сказати собі: ти — українка. І навіть не тому, що української крові в тобі найбільше, не тому, що це твоя дитяча й доросла ідентичність, а тому, що усвідомлюєш себе частиною цього народу. Ніщо не є настільки сильною загрозою для нього, як відмова когось від своєї ідентичності. 24 лютого 2022 року мої роздуми завершилися: я — українка.
Тарас Лютий
філософ і письменник
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Тарас Лютий
Для мене ідентичність — це сукупність параметрів, які дозволяють мені кожного разу говорити про те, ким я є, і які водночас вказують на перспективи того, як я маю змінюватися.
Про ідентичність ми починаємо замислюватися фактично зі самого дитинства. І ці питання стосуються спочатку якихось екзистенційних і світоглядних питань: «Хто я є?», «Чому з’явився на світ?», «Куди мені рухатися?», «Чим є цей світ?», «Що таке щастя?», «Чому існує добро і зло?». Гадаю, що, починаючи відповідати на ці запитання, людина робить перші кроки з визначення своєї ідентичності. Принаймні так це відбувалося в мене.
Оксана Баршинова
мистецтвознавиця
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Оксана Баршинова
Ідентичність — це перш за все відчуття приналежності до певної спільноти: коли я поділяю цінності певної групи за етнічними, культурними, регіональними, професійними й іншими особливостями. Власне, ідентичність — дуже плинна категорія. Вона постійно залежить від нашого самосприйняття і, звичайно, від контексту й соціально-культурних обставин. Вона змінювалася, мабуть, упродовж мого життя, але в цілому ідентичність — це якраз багатошарова категорія, яка охоплює багато різних факторів.
Якщо говорити про національну ідентичність, то я почала замислюватися над нею ще тоді, коли отримувала паспорт. Це було в пізній радянський час, тоді в паспорт ще вносили національність. Це також окремий парадокс радянської системи, який виник з 1930-х років, зі сталінського часу. Власне, тоді постав вибір, до кого я себе зараховую. Звісно, я обрала українську ідентичність, тому що жила в Україні, була сформована українською культурою та мислила себе як людина, чия подальша діяльність буде пов’язана саме з Україною. У різні часи я усвідомлювала себе по-різному, але українкою — завжди.
Тетяна Швидченко
історикиня
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Тетяна Швидченко
Загалом ідентичність — багатошарове поняття: вона починається зі сім’ї та завершується загальнонаціональною ідентичністю. Для мене зараз, у час великої війни, на перше місце стає національна ідентичність. Я — українка. І я намагаюся у своєму житті робити все, щоб якось допомогти тим людям, які б’ються за нашу перемогу. І бути частинкою цього великого, прекрасного і просто неймовірного культурного поля, яке є древнім, сильним і потужним, яке дає силу в тому числі й мені.
Про ідентичність я почала задумуватися на першому курсі історичного факультету. Почала вивчати історію, думки видатних українців і дізнаватися справжню українську історію: що з нами було, що з нами робили росіяни і як ми боролися за свою свободу. Так формувалася моя ідентичність. Вплив мало також коло людей, з якими я спілкувалася — українських патріотів, націоналістів.
Андрій Іванець
історик
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Андрій Іванець
Ідентичність — це сукупність уявлень, відчуттів, переконань, пов’язаних з глибинними структурами самовідчуття, особистості, з можливістю ототожнити себе з певними групами: етнічними, професійними, гендерними, цивілізаційними й багатьма іншими. Ідентичність дуже важлива для формування особистості, для орієнтування у світі, вона допомагає ефективно діяти в кризових умовах.
Я почав замислюватися над власною ідентичністю в підлітковому віці, коли молоді люди зазвичай починають ставити питання: хто я, чого хочу, до якої спільноти належу. Тоді з радянського школяра я почав самоусвідомлювати себе як українця. До цього на мене впливала школа і батьки, тобто формування переконань, поглядів і самовідчуття відбувалося насамперед під впливом зовнішніх чинників.
Я народився й виріс у Сімферополі, і значною мірою мені допомогло стати українцем негативне ставлення до української ідентичності частини шовіністично налаштованих людей навколо. Ти чуєш, що немає української мови — а потім бачиш, що вона є не тільки в підручниках, нею розмовляють на вулицях; чуєш, що немає української історії, починаєш перевіряти — є українська історія! Так поступово усвідомлюєш належність до української спільноти. Для цього потрібно було докласти певних зусиль, і таким шляхом проходить багато людей.
Наталія Хоменко
фольклористка
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Наталія Хоменко
Для мене ідентичність — це коли те, що я думаю і роблю, резонує з людьми навколо мене і з моєю країною. Найбільшою такою формою моєї ідентичності є спів традиційних пісень і розуміння нашої культурної спадщини.
У мене ніколи не було проблем зі своєю ідентичністю, завжди розуміла, що я — українка. Я виросла в сільській місцевості, завжди розмовляла українською мовою. Коли приїхала навчатися в Київ, у мене ніколи навіть не виникало думки, що потрібно перейти на російську мову, тому завжди дивувалася з людей, які приїжджали із села до міста й переходили на російську. Це, мабуть, через те, що в мене завжди була дуже сильна ідентифікація себе з Україною і відсутній комплекс меншовартості: мовляв, якщо розмовляєш українською мовою, то ти якийсь «не такий», не досягнеш соціального успіху. І мені завжди було дуже шкода людей, які мали такі думки.
Мабуть, найважливішим елементом, який нас ідентифікує, є мова. Я минулого року була в Країні Басків і почула цікаву тезу, що в них баском може вважатися не той, хто має кровні зв’язки, а той, хто знає мову басків. Тому мова є найважливішим чинником нашої ідентичності.
Я досліджую традиційну культуру, тому для мене це також важливий складник життя, інтересів, наукових зацікавлень. Сьогодні я бачу, настільки традиційна культура є зв’язковим елементом для громади. І якщо громада гуртується навколо спільного проживання важливого, співання пісень, танців, це згуртовує і робить її сильнішою.
Людмила Филипович
релігієзнавиця
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Людмила Филипович
Ідентичність — це самоусвідомлення. Для мене це самоусвідомлення пережило декілька етапів. Зрозуміло, що ти інакше себе усвідомлюєш у дитинстві й зовсім інша ситуація, коли ти вже пенсіонер зі стажем.
В основі моєї ідентичності завжди були два важливі стовпи, або два фундаменти. Це моє етнічне походження: я себе давно вже сприймаю як українку — і мій духовний стан: я себе сприймаю як православну християнку. Цей процес не зупинився. Гадаю, що мій ідентифікаційний розвиток матиме продовження, бо йдеться не лише про мене, а й про тих, з ким я спілкуюся, кого навчаю, кого народила і кого виховую. Я прагну поділитися своєю ідентичністю, передати її тим, хто мені є близьким, у кому я зацікавлена і за чиє майбутнє відповідаю.
Мені хотілося б, щоб ми ідентифікували себе як українців, виходячи з ментальної, інтелектуальної потуги, щоб не лише відчували, а й розуміли цей світ, відрефлексували його в тих ціннісних матрицях, які закладені нам з дитинства. Це особливе, щемливе сприйняття своєї землі, яка для нас є священною. Це загострене почуття справедливості, яке кликало нас на Майдани. Усе те, що тримає зараз на фронті воїнів, які розуміють: якщо вони не захистять український світ, то завалиться не лише він, а взагалі весь цивілізований світ.
Оксана Горкуша
релігієзнавиця
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Оксана Горкуша
Ідентичність — це те, як я себе бачу у своїй свідомості. Цей образ полігранний, багатоманітний, як об’ємна дзеркальна куля, на яку ти дивишся і бачиш той чи інший свій бік. Оце особистісна ідентичність. Вона може бути об’ємною, поліфонічною, багатоваріативною, але головне, щоб ця ідентичність була гармонійною, щоб не було суперечності між, скажімо, моєю релігійною і громадянською ідентичністю, національною і церковною. Важливо, щоб усі ці ідентичності були справжні, узгоджені з дійсністю, а не сфальсифіковані.
Над власною ідентичністю я почала задумуватись, мабуть, з того моменту, як почала усвідомлювати себе. Адже коли маленька дитина усвідомлює себе, вона вже себе ідентифікує з тим чи іншим. Вона вже визначає — це є я або це не я. І це вже називається процес ідентифікації, самоідентифікації, самоототожнення. З одними речами я себе ототожнювала, з іншими ні. Таким чином, це нескінченний процес.
Діана Клочко
мистецтвознавиця
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Діана Клочко
Ідентичність — це те, з чим я зустрічаюсь, тільки-но прокидаюся кожного ранку, тому що кожного ранку мені треба пригадувати, хто я і що я маю зробити сьогодні. Ідентичність — річ дуже плинна, тому що в мою ідентичність, наприклад, входить те, що я мама, бабця, вдова, мистецтвознавиця, есеїстка і ще багато-багато означень. За своє життя я змінила кілька ідентичностей.
Зважаючи на професійну діяльність, мені найцікавіше спостерігати у творчості художників, як вони або залишаються при одній ідентичності все життя — тобто зберігають вірність роду попри різні обставини, інколи трагічні, або навпаки — йдуть на експерименти зі своєю свідомістю, щоб набути подвійну, а то й потрійну ідентичність. І це не призводить до того, що вони втрачають розум. Вони залишаються при свідомості, набуваючи цілий букет ідентичностей. Це одне з найцікавіших питань: яким чином у широко зрозумілому українському мистецтві митці дуже багатьох етнічностей і національностей залишаються частиною нашої культурної спадщини.
Етнічні ідентичності в українському авангарді
Юрій Радченко
історик
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Юрій Радченко
Ідентичність має, як на мене, два аспекти: як людина сприймає сама себе і як її сприймають навколишні. Ти можеш вважати себе ким завгодно: скіфом, сарматом, марсіанином тощо, але є важливий аспект: певна спільнота має також ідентифікувати або визнавати людину, її належність до цієї спільноти. Питання: хто може себе вважати українцем? Чи може людина народитися з іншою національністю і стати, наприклад, українцем чи поляком?
Я постійно замислююся над власною ідентичністю. Для мене це питання також особистісне, бо в моїй родині не було предків єврейського походження, але я певний час жив в Ізраїлі, був у різних єврейських громадах і сам відчув, що належу до цієї групи, до цієї цивілізації. Після того я пройшов гіюр — навернення до юдаїзму. І, власне, цей аспект для мене грає достатньо велику роль у житті.
Ірина Савельєва
психологиня
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Ірина Савельєва
Моя ідентичність — це те, як я себе визначаю, хто я є. Я — мама, дружина, донька, психологиня. Усе це робить мене мною. Моя ідентичність змінна. Наприклад, я стала викладачкою, дослідницею — це теж розширює мою ідентичність. Важливо, що я європейка, українка, киянка.
На свій жаль, я досить пізно почала замислюватися над власною ідентичністю. Колись навіть не ідентифікувала себе як українку. Пам’ятаю свій сором за те, що моя мама розмовляла українською; більше ідентифікувала себе з батьком, який розмовляв російською. Я навчалася в інституті російською мовою, вона здавалася більш престижною, а поїздка в Москву для мене була визнанням. Зміни почалися з 2014 року. Я почала замислюватися над своєю національною ідентичністю, над українською мовою. Тому якою б жахливою не була ця війна, для мене це шлях додому.
Три місяці після початку повномасштабної війни я перебувала за межами країни. Коли, повертаючись, побачила на кордоні український прапор, на очах з’явилися сльози. Гімн і герб — це те, що раніше просто існувало, а на сьогодні викликає почуття єдності. Відчуття єдності викликають і наші люди. Якщо раніше я вважала себе людиною світу, яка може поїхати й жити будь-де, то зараз навпаки.
Олена Зарецька
художниця
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Олена Зарецька
Ідентичність — це розуміти, хто я, на що можу спиратися у своєму житті, знати свій фундамент, і від цього відчувати за спиною крила, що допомагають рухатися вперед. Ідентичність дає внутрішній стрижень.
Наприклад, про мовну ідентичність я глибше замислилася вже після початку повномасштабного вторгнення. Поняття громадянської ідентичності просто уникала: от я мама, малюю аквареллю, їжджу на дачу; це не про мене, а про якихось інших активних людей. Зараз докоряю собі через те, що цих ідентичностей тоді в мене просто не було. Але пошук ідентичностей цікавий і важливий.
Антон Лягуша
історик
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Антон Лягуша
Ідентичність для мене — шлях, який я свідомо й підсвідомо обираю і яким йду.
Над власною ідентичністю я почав замислюватися дуже рано. З раннього дитинства, з часів дитячого садочка ставив собі питання, чому я не такий, як мої дідусі й бабусі, чому бідні відрізняються від заможних, чим хлопчики відрізняються від дівчаток, чим є твоє тіло.
Культурна пам’ять: перемоги й досягнення, поразки й травми
Антон Дробович
філософ і культуролог
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Антон Дробович
Для мене ідентичність — це усвідомлена й проговорена історія, хто я такий, чим відрізняюся від інших людей, що я люблю, чого прагну, куди йду, що для мене принципово.
Над власною ідентичністю я почав замислюватися у шкільні часи, приблизно у третьому-п’ятому класі: хто я, що в мене за родина, до якої спільноти я належу. Потім прочитав «Гаррі Поттера» й дуже сумував, що не всяку ідентичність можна насправді вибрати: не можна стати чарівником чи Герміоною. А вже в 16–17 років, як і має бути за Еріксоном, було комплексне серйозне пізнання своєї ідентичності.
Мою ідентичність мені пояснюють державні символи: гімн, герб, ЗСУ. Також християнські символи, пов’язані з Візантією, давньогрецькі символи, пов’язані з філософією: літери альфа й омега, бузковий колір, кирилиця й українська мова як символьна система.
Як перемогти у війні культурних пам’ятей і наративів
Ілля Левченко
мистецтвознавець
Фото: ‘Культурний Проєкт’ Ілля Левченко
Для мене ідентичність — це стійкий зв’язок із середовищем, яке тебе формує. І в моєму випадку ця ідентичність європейська. Вона визначається не так чіткими кордонами, як тим, що я читав, що мені показували, що я бачив з дитинства й упродовж свого життя.
Я вважаю, що в кожної людини дуже багато ідентичностей. Головна ознака ідентичності — динамічність. Свого часу мене вразило дослідження Наталією Яковенко ідентичності шляхтича Єрлича. На основі щоденників учена аналізувала ідентичність людини в ранньомодерний час, коли ще не було паспортів з написом «українець». У людини абсолютно щиро впродовж життя декілька разів змінювалася ідентичність: то він себе вважав польським католиком, то українським шляхтичем.
Якщо говорити про ідентичність у вужчому розумінні, то для мене вона пов’язана з мовою. У дитинстві постав вибір між українською і російською — я вибрав українську і почав нею послуговуватися в регіоні, де літературна українська мова звучала дуже рідко.
Захід України, діаспора мають дещо капсульовану національну ідентичність, зокрема, щодо совєтського періоду. Мені складно почуватися з діаспорою спільно, адже мої батьки, дідусі й бабусі мали совєтський досвід. А діаспора, на мою суб’єктивну думку, — це люди, які живуть без цього досвіду. Їхня українська ідентичність продовжує розвиватися без розриву, ніби в парнику або теплиці. Я дійшов висновку, що на заході України, де українська ідентичність усе ж збережена краще, є певний розрив з, наприклад, сходом. Навіть між Аллою Горською і Оленою Телігою в момент свідомого вибору мови є певний розрив.
Чистота мови тут є ніби білизною. І це теж симптом колоніальної травми. Це робить ідентичність дещо неорганічною, адже вона є набутою, вона є за вибором. Я це відчуваю і часто про це думаю.
Ганна Чорна, журналістка
Источник: lb.ua