Крізь призму ідеологій та політичних векторів

219переглядів Анастасія Герасимова, 1 січня 2025, 20:30 Поділитися

«Нині у світі налічується 440 активних ядерних реакторів, які виробляють приблизно 10% світової електроенергії», – зазначає у своїй книжці історик Сергій Плохій.

Втім, атом, який був покликаний служити миру, виявився не таким економічно вигідним, як би хотілося… Відновлювальні та викопні джерела енергії  мають привабливіші ціни. А технології, що використовувалися для розвитку атомної енергетики, стали основою для створення ядерної зброї.

Аварія на Чорнобильській АЕС порушила безпекові питання, хоча вона була не єдиним ексцесом XX століття…  

Сергій Плохій провів фундаментальне дослідження шести найвідоміших ядерних катастроф, зосереджуючись на глобальному контексті та розглядаючи як їхні технічні причини, так і соціальні, політичні й культурні чинники, що до них призвели.

Докладніше – в огляді Mind.

Бекграунд. Сергій Плохій – відомий українсько-американський історик, професор Гарвардського університету, автор численних бестселерів з історії Східної Європи, Радянського Союзу та України.

Його книжка «Атоми і попіл. Глобальна історія ядерних катастроф» спершу вийшла англійською мовою 2022 року. У The New York Times її зміст назвали таким, що «допомагає протверезіти від сприйняття атомної енергетики як безпечної», а в The Guardian погодились із висновками автора про те, що атомна енергетика надто дорога, небезпечна та залежна від людського фактора. 

Видавництво: «Наш Формат»

Сюжет. Книжка складається із шести розділів, кожен з яких присвячений окремій катастрофі.

Атол Бікіні (1954). Перше випробування водневої бомби Castle Bravo, що мало жахливі наслідки для мешканців Маршаллових островів. Радіоактивний попіл засипав територію. Це призвело до численних захворювань та екологічної катастрофи: «Castle Bravo лишається найвідомішим прикладом шкоди, яку людським життям і довкіллю заподіяли ядерні випробування. Вибухи на атолі Бікіні заявили світові про настання нової реальності – епохи водневих бомб».

Киштим (1957). У цьому розділі йдеться про катастрофу на плутонієвому комбінаті у радянському Киштимі. Вибух ядерних відходів став однією з наймасштабніших техногенних аварій в історії, про яку довгі роки всередині країни мовчали, зокрема через існування «залізної завіси». Щоб тримати вибух у секреті, зону, що зазнала радіаційного зараження, оголосили природним заповідником…

«Віндскейл» (1957). Це ядерний комплекс, побудований у графстві Камбрія на північному заході Англії, що виробляв плутоній для ядерної зброї. 1957 року на ньому сталася пожежа… Цей випадок показав вразливість технологій навіть у країнах, що позиціонувати себе як лідери ядерної безпеки. Та найгірше те, що шкоду для здоровʼя внаслідок опромінення отримало близько мільйона людей.

Три-Майл-Айленд (1979). Аварію на американській АЕС, що працювала у штаті Пенсильванія, Плохій називає «першим дзвіночком» для глобальної ядерної енергетики. На думку автора, паніка серед населення, помилки персоналу та викриті недоліки систем безпеки стали прологом до наступних катастроф.

Чорнобиль (1986). Найбільша ядерна катастрофа ХХ століття, яка перетворила Прип’ять на зону відчуження. Сергій Плохій описує як технічні помилки, так і радянську бюрократію, що загострила наслідки трагедії, зазначаючи, що «КДБ робив усе можливе, щоб радянські науковці та лікарі не передали своїм західним колегам інформацію про вплив Чорнобильської аварії на здоровʼя».

Фукушіма (2011). Катастрофа на японській АЕС, яку не захистили від сили землетрусу та цунамі ані хвилерізи, ані бетонні стіни, стала черговим доказом того, що природа завжди може перевершити людські розрахунки.

Між іншим, досі «нерозвʼязаною лишається велика проблема, повʼязана з майбутнім 1,25 млн тонн забрудненої води, яку зберігають у тисячах резервуарів на атомній електростанції». Щоб її очистити та вилити в океан, знадобляться десятиріччя.

У післямові автор розмірковує над майбутнім ядерної енергетики, акцентуючи на необхідності враховувати уроки минулого та розробляти нові стратегії безпеки. 

Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте історичні дослідження, створені на основі архівних матеріалів та свідчень очевидців; цікавитеся питаннями екології та безпеки; любите якісну науково-популярну літературу, адже Сергій Плохій з тих авторів, які вміють пояснювати складні речі простими словами.

Вам не сподобається, якщо: ви налаштовані на легке читання, адже попри доступність викладу, книжка Сергія Плохія є досить детальною та аналітичною; ви не готові стикатися з тривожними темами глобальних катастроф, бо у світі й так певний хаос.

Головна причина прочитати: «Атоми і попіл» – це не лише хроніка глобальних катастроф, а й важливе попередження про вразливість ядерної енергетики та необхідність вчитися на помилках. Сергій Плохій майстерно поєднує історичний аналіз із захопливими розповідями про науку й тих, хто виводив її на новий рівень, порушуючи питання того, чи готове людство до відповідальності за «викрадений Прометеєм вогонь». 

У тому ж дусі:

Сет М. Сіґел «Нехай буде вода. Ізраїльський досвід вирішення світової проблеми нестачі води»

Світ входить у затяжну водну кризу. Про це у своїй книжці попереджає американський бізнесмен, письменник та активіст з питань водного забезпечення Сет М. Сіґел: «20% населення Землі (1,5 млрд людей) стануть першими жертвами глобальної водної кризи».

До чого ж тут Ізраїль? 60% території цієї країни займає пустеля, решта – напівпустельні землі. Водночас Ізраїль має одну з найбільш динамічних економік у світі, маючи надлишок води.

Тож ця книжка про те, «як маленька країна розробила досконалий підхід до водного господарства». Автор докладно розповідає про кроки та підходи, завдяки яким Ізраїль перетворив свою нестачу води на модель ефективності, інновацій та сталого розвитку, що може надихати та бути прикладом для інших держав.

У виданні йдеться зокрема про те, як водний сектор Ізраїля, що спочатку стикався із хронічною нестачею ресурсів, еволюціонував завдяки поєднанню технологій, політики та культурних змін. 

Майкл Шелленбергер «Апокаліпсиса не буде» 

У книжці озвучена альтернативна думка щодо стану екології у сучасному світі. Вона кидає виклик загальноприйнятій екологічній риториці, стверджуючи, що панічні настрої щодо змін клімату приносять більше шкоди, ніж користі.

Автор критикує заяви про екологічні катастрофи, наслідки яких називає часто перебільшеними, та закликає до раціональних, науково обґрунтованих підходів до глобальних викликів. Шелленбергер розглядає теми відновлюваної енергетики, ядерної енергії, вирубки лісів і впливу індустріалізації на країни, що розвиваються. 

Позиція Майкла Шелленбергера цікава й тим, що він її подає як колишній екологічний активіст, тобто пропонує погляд на низку проблем зсередини. Звісно, слід відзначити авторський стиль – провокативний, але з великою кількістю міцних аргументів, що пропонує переосмислити ефективність сучасних екологічних стратегій та вибрати інновації замість паніки. 

Источник: mind.ua