Розповідь про людей, які ненасильницьким методом змінили світ

219переглядів Анастасія Герасимова, 13 листопада 2024, 20:20 Поділитися

Якщо відкрити будь-яку енциклопедію, паперову чи віртуальну, то про братів Кирила та Мефодія буде написано, що вони були слов’янськими просвітниками, творцями слов’янської азбуки, проповідниками християнства, першими перекладачами богослужбових книг на церковнослов’янську мову. Це при тому, що народилися ці поважні мужі в грецькій Солуні, а навчалися у Константинополі.

Як так сталося, що філософ і монах досягли таких висот, зважаючи на тонкощі й складнощі певних релігійних підвалин?

«Абсолютно офіційні та канонічні житія цих достойників направду скидаються радше на збірки дотепних анекдотів, аніж на “вилизані” та глянсовані парадні портрети», – запевняє спеціаліст з раннього середньовіччя Євген Синиця.

У своїй книжці історик оживлює постаті, до яких ми звикли ставитися шанобливо прохолодно, щоб довести – реальні події часто бувають захопливішими за вигадані сюжети. 

Більше про книжку – в огляді Mind.

Бекграунд. Євген Синиця – археолог, кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Його наукова діяльність зосереджена на дослідженні слов’янських поховальних пам’яток раннього середньовіччя та взаємодії різних поховальних традицій.

Також Синиця цікавиться питаннями формування ранньосередньовічних археологічних культур та взаєминами осілого й кочового населення Східної Європи у період Великого переселення. Як автор зауважив в одному інтервʼю , книжка «Кирило і Мефодій. Політичні інтригани словесності» перебуває поза сферою вузькофахових інтересів науковця. До створення видання автора підштовхнула популярність його постів у Facebook на тему Солунських Братів. 

Видавництво: «Віхола»

Сюжет. У передмові зазначається, що переважатиме оповідь лише про одного з вчених мужів: «Червоною ниткою, все ж таки, лишатимуться життя й неймовірні пригоди насамперед Кирила і, дещо меншою мірою, його старшого брата Мефодія». Тому початок видання автор присвятив бурхливій діяльності Кирила у царині філології та археології в Херсонесі. У цьому місті «релігійний полеміст-практик» зупинився на шляху до Хозарського каганату, куди вирушив для проведення диспуту. Далі була провальна місія, адже Кирилу не вдалося навернути у християни якусь помітну кількість хазар. Цікаво, що Євген Синиця, інтерпретуючи події сивої давнини, весь час апелює до «Просторого житія Костянтина (Кирила) Філософа» – агіографічної памʼятки IX століття, створеної після смерті Кирила, й такої, що складалася із частин творів, написаних ним самим. 

Автор іронізує, якщо не висміює, деякі події, описані у «Житії», бо вони суперечать сучасному раціональному сприйняттю світу, але ж цілком відповідають канонам популярного у IX столітті жанру.

Далі дізнаємося, як Кирило на запрошення моравського князя Ростислава почав нову мандрівку – до неофітів-словʼян, яким було слід розтлумачити християнську доктрину. Й бажано не латиною і не грецькою.

«Отже, потрібен був не так харизматичний оратор “з вогником”, як людина зі здібностями до мов». Звісно, кращої кандидатури за Кирила і не вигадаєш. До того ж філософ знав словʼянську мову, бо походив із країв, де греки співіснували зі словʼянами задовго до його народження. За Кирилом вирушив і Мефодій.

«У Моравії Солунські Брати провели чи то три роки (за житієм Мефодія), чи то трошки більше, 40 місяців (за житієм Кирила). За цей час устигли “вивчити на священників” кілька десятків місцевих бовдурів, […] а також перекласти слов’янською всі необхідні для проведення річного циклу богослужінь тексти», – йдеться у виданні.

Після доволі великого відступу про політичні та релігійні перипетії описуваного автором IX століття переходимо до так званого «болгарського питання». Перебуваючи в Мораві, Кирило і Мефодій застали напад Людовика Німецького на ці землі й опинилися у вирі політичних інтриг, зокрема й повʼязаних з примусом до хрещення булгар/болгар. Врешті брати перебазувалися, впроваджуючи «глаголичний обряд з його явними “родимими плямами” християнського “східняцтва”» в Болгарії, що непокоїло Папу Римського. Потім на долю просвітників випаде подорож до Венеції, де «Кирило відстояв право слов’янської мови як літургічної» у диспуті з представниками католицької Церкви. Буде й візит до Риму та зустріч з новообраним папою Адріаном ІІ, який врешті освятив книги слов’янською. 

Вам сподобається, якщо: ви шукаєте легкого, веселого, але водночас змістовного читання; полюбляєте книжки про минуле, особливо ті сторінки, що потребують адекватного підходу й тлумачення всупереч радянській чи російській пропаганді; не відмовляєте собі у задоволенні поглянути на історичні постаті як на колись живих людей зі слабкостями і таємницями.

Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що книжки мають розповідати про таких знакових осіб в іншому тоні – не перенавантаженому жартами, що подекуди заважає сприйняттю тексту; переконані, що коли йдеться про настільки давні часи, як IX століття, то в будь-якій оповіді буде більше домислів, ніж історичної правди; просто нудитеся від книжок на історичну тематику.   

Головна причина прочитати: життя та діяльність Кирила і Мефодія наочно ілюструють, як велика політика ухвалює рішення, що в історичній перспективі впливатимуть на сотні тисяч, а потім і мільйони людей. Жарти жартами, але Євген Синиця робить висновок, що Солунські Брати, попри їх талант опинятися в доречному місці у слушний час, були знаряддям геополітичних інтриг Візантійського імператора Михаїла III, який прагнув послабити вплив Папи Римського на теренах Центральної та Східної Європи. Та попри це саме «діяльність Солунських Братів детермінувала те, що 200 (а може, й 300) років потому слов’яни нарешті “заговорили власним голосом”, з’явилася перша, найстарша в усьому слов’янському світі, руська літописна традиція». Тож описані у книжці Євгена Синиці події варті того, щоб дізнатися про них більше.

У тому ж дусі:

Рустам Гаджієв «Лінгвістика на карті світу»

Якщо вам подобаються різноманітні історичні анекдоти та цікавинки, книжка українського мовознавця Рустама Гаджієва подарує достатню кількість інформації розважально-пізнавального штибу.

«Лінгвістика на карті світу» розкаже про мову навахо та шифри часів Другої світової війни, про те, як на картинах Брейгеля відшукати нідерландські фразеологізми, зупиниться на екзотичній африкаанс, і навіть пояснить що до чого у сленгу англійських геїв. Власне, всіх тем, яких торкається автор, і не перерахуєш.

Варто зазначити, що книжка отримала порцію критики від філологів, адже подає аж надто популярний контент, далекий від науковості. А мова – це не жарти, як ми знаємо з оповіді про Кирила та Мефодія. Не забувайте про це, читаючи «Лінгвістику на карті світу», якими б захопливими не видавалися розповіді про лінгвокриміналістів й чудовими – історії про сучасних ісландців, які можуть легко сприймати давні тексти, чого не скажеш, наприклад, про нас, українців і памʼятки, створені церковнословʼянською.

Ольга Дубчак «Чути українською» 

Ольга Дубчак, кандидатка філологічних наук і фахова редакторка, створила серію суперпопулярних книжок про сучасну українську мову. Тут ідеться про різні аспекти філології: від історії абетки до правил і норм сьогодення.

«Чути українською», після якої будуть ще «Бачити українською» та «Перемагати українською», починає, здавалося б, з елементарного: голосних і приголосних. Звісно, у цій царині не все так просто. Адже наголос може падати не туди, куди ми звикли, а поєднання приголосних вимовлятися геть не так, як передається на письмі. 

Авторка книжки переконана, що «українську мову справді цікаво вивчати, досліджувати, чути, слухати й читати». І справа не в сумнозвісному конкурсі милозвучності мов у Парижі, якого насправді не було, а в тому, «що це живий і сповнений неймовірних секретів організм, музика й математика водночас, це історія й сучасність, гумор і сльози».

Источник: mind.ua