Погляд на справжню людську природу, що розкривається під час кризових ситуацій

126переглядів Анастасія Герасимова, 23 жовтня 2024, 20:30 Поділитися

Сучасне людство продовжує жити в оточенні застарілих ідейних парадигм. Так, іще у 1895 році французький соціолог та антрополог Ґюстав Ле Бон у своїй праці «Психологія мас» писав про те, що людина, опинившись у надзвичайній ситуації, «спускається на кілька сходинок нижче сходами цивілізації».

Тих, хто досі в це вірить, прагне переконати у зворотному нідерландський письменник та історик Рутґер Бреґмен.

«Саме під тиском кризи, коли падають бомби чи піднімається паводок, ми, люди, проявляємо себе з найкращого боку», – вважає він, наводячи красномовні приклади на підтвердження правоти своєї тези. Хід думок Рутґера Бреґмена цікавий, не кардинально революційний, але такий, що надихає. 

Більше про книжку – в огляді Mind.

Бекграунд. Рутґер Бреґмен – нідерландський журналіст, історик і письменник. Його нонфікшн книжки стають бестселерами, перекладеними на десятки мов, а промови на  TED – резонансними подіями. Бреґмен пише статті для The Guardian, The Washington Post, The Conversation, і вважається одним з провідних сучасних мислителів Нідерландів.

Книжка «Людство. Оптимістична історія» в оригіналі вийшла 2019 року. Її переклад англійською опинився на верхівці списку бестселерів The New York Times. Здобувши популярність, видання отримало й свою порцію критики від антропологів, які закидали автору неуважне використання наукових джерел та спрощення деяких тем і питань.

Видавництво: «Лабораторія»

Сюжет. У доволі розлогому пролозі Рутґер Бреґмен знайомить читачів зі своєю ідеєю, смисловий центр якої складає твердження, що більшість людей є порядними. Автор звертається до періоду Другої світової війни, зокрема бомбардувань Лондона німцями, коли навіть провідні політики Великої Британії не вірили у мужність власних громадян.

Бреґмен докладно розглядає питання сприйняття людьми новин, зокрема «ефект негативності».

Автор зауважує, що «в науці людей вважали поганими впродовж десятиліть», наприклад, у біології. Економісти дійшли висновку, що людей цікавить лише прибуток. Негативний світогляд закладений і у християнство. Екологи взагалі проклинають людство… Зрозуміло, що переконати себе та інших у тому, що все не так погано, важко. Але Рутґер Бреґмен не пасує перед проблемою.

У першій частині книжки автор подає історію філософських роздумів про те, чого прагне людина: добра чи зла, посилаючись на праці Томаса Гоббса та Жана-Жака Руссо. Згадує про еволюцію з Чарльзом Дарвіном та Річардом Докінзом, автором книжки з промовистою назвою «Егоїстичний ген». Врешті Бреґмен пропонує подумати, чому ж людина стала володарем планети і що забезпечило нам вищість над іншими видами.

Тут буде і про неандертальців, і про Homo puppy, і про окситоцин – гормон вибіркової любові, і про війни та колонізаторів… Щоб зрозуміти, коли ж саме людство збилося зі шляху добра, автор пропонує повернутися у кінець останнього льодовикового періоду:

«Тоді планета ще була малонаселеною, і люди, шукаючи порятунку від холоду, гуртувалися. Нашу кров зігрівала не палка боротьба, а навпаки – теплі обійми».

Другу частину книжки присвячено чи не найбільшій і найважчій для розуміння суперечності: якщо в основі людської природи лежить доброта, то як пояснити геноциди – Аушвіц, сталінщину, злочини режиму Пола Пота. Тут Бреґмен звертається до нашумілого Стенфордського тюремного експерименту, який нещадно критикує, а також згадує експеримент Стенлі Мілґрема, результати якого називає цинічними та сумнівними. Віра в те, що зло закладено у природу людства, певним чином його легалізує.

Мовляв, що ми можемо з цим вдіяти, якщо такими уродилися. Проте автор книжки наголошує, що йдеться передовсім про свідомий вибір, який дуже непросто зробити.

Третя частина видання шукає відповідь на запитання «Чому хороші люди стають поганими?». У ній Бреґмен знову повертається до Другої світової війни, зокрема історії Морріса Яновіца, який намагався розгадати таємниці нацистського розуму. Потім розглядає психологічне дослідження цинізму, щоб з’ясувати, яким може стати суспільство, якщо пристане на новий погляд на людство.

У четвертій частині автор повертається до нового реалізму, зупиняючись на постаті Бертрана Рассела, британського філософа та математика, який «завжди плив проти течії». Розповідає про «ефект Пігмаліона» та «ефект Ґолема», пише про капіталізм та комунізм у контексті підходів до мотивації людей і звертається до досвіду комерційних компаній, керівники яких відсунули недовіру до інших на задній план і не прогадали.

Фінальна, пʼята частина книжки описує принцип некомплементарної поведінки. У більшості випадків люди віддзеркалюють поведінку інших людей. Та чи можемо ми піти далі? Рутґер Бреґмен пропонує подумати над тим, як, наприклад, можна змінити систему правосуддя завдяки людянішому підходу до покарання.

А в епілозі автор книжки подає десять правил, які допоможуть побудувати світ майбутнього на довірі та доброті.

Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте нонфікшн, який поєднує одразу кілька наукових галузей; як і автор, ви вважаєте, що не все так погано з людством, раз воно дотягнуло до XXI століття і не спалило Землю під час ядерної війни; погоджуєтесь, що інформаційний шум підіймає нагору лише погані новини, спотворюючи картину світу.  

Вам не сподобається, якщо: цинізм, мізантропія і песимізм – ваші найкращі друзі по життю, і ви не збираєтеся від них відмовлятися лише тому, що якийсь нідерландець засумнівався в авторитеті Філіпа Зімбардо; ви особисто не стикалися з благородними проявами людської натури під час кризових ситуацій, а в книжці, як відомо, можна написати все, що завгодно.  

Головна причина прочитати: «Якщо ми хочемо впоратися з найскладнішими викликами сучасності – від кліматичної кризи до дедалі більшої недовіри людей одне до одного – то, на мою думку, варто почати з перегляду власних поглядів на людську природу», – констатує, здавалося б, просту істину Рутґер Бреґмен.

Закликаючи менше зважати на сенсаційні заголовки в медіа, а більше довіряти реальним історіям про взаємодопомогу та мужність, письменник підкреслює, що не проповідує фундаментальну доброту, але пропонує читачам з’ясувати, який бік людської натури вони самі для себе вибирають: хороший чи поганий.

Загалом книжка Рутґера Бреґмена – це захоплива дискусія автора з попередниками – соціологами, філософами та антропологами, а також ліки проти цинізму, теорія нового реалізму й практика порядності, що додає хоч трохи оптимізму навіть у наші непрості часи.  

У тому ж дусі:

Ніл Ферґюсон «Цивілізація. Як Захід став успішним» 

Ніл Ферґюсон – авторитетний британський історик, професор Гарвардського університету. Кожна його книжка написана з глибиною, неймовірною ерудицією і тим рівнем володіння матеріалом, який дозволяє жонглювати думками, доводячи цей процес до ідеалу.

У книжці «Цивілізація. Як Захід став успішним» автор досліджує історичне домінування західної цивілізації та її піднесення до світової влади завдяки конкуренції, науці, праву власності, медицині, споживацтву та трудовій етиці.

Ферґюсон пропонує провокативну теорію, порівнюючи успіх Заходу з викликами, що стоять перед незахідними суспільствами. Він аналізує, чи зможе Захід зберегти своє домінування в умовах підйому нових світових сил.

Книжка багата на історичні факти та захопливі розповіді, завдяки яким можна прогнозувати майбутні геополітичні зміни.

Пітер Діамандіс, Стівен Котлер «Майбутнє ближче, ніж здається»

Книжка інженера та підприємця Пітера Діамандіса й журналіста і письменника Стівена Котлера пропонує захопливий огляд того, як конвергентні технології, як-от штучний інтелект, робототехніка, блокчейн та віртуальна реальність, змінюють наше повсякденне життя. 

Автори змальовують оптимістичне бачення сьогодення та майбутнього, стверджуючи, що експоненційні технології допоможуть швидше розв’язати глобальні виклики, що постають перед людством. На прикладах з реального життя автори демонструють, як бізнеси мають адаптуватися до швидких змін, щоб залишатися актуальними. 

Хоча стиль Діамандіса та Котлера місцями здається надмірно оптимістичним і таким, що ігнорує потенційні ризики для суспільства, за ходом їхніх думок цікаво спостерігати. 

Источник: mind.ua