Автобіографія про те, як зберігати людяність і йти до мети
205переглядів Анастасія Герасимова, 8 січня 2025, 20:00 Поділитися
Головнокомандувач Збройних Сил України з 2021-го до 2024 року, а нині Надзвичайний і Повноважний Посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії представив свою першу спробу літературної творчості. «Моя війна» Валерія Залужного відкриває трилогію автобіографічної есеїстики. До неї також увійдуть книжки «Наша війна» та «Їхня війна».
Розповідаємо, чим цікаве видання знакової для багатьох українців особистості, життєвим кредо якої є «нездоланне бажання йти до кінця, хоч як би важко, скрутно чи небезпечно було».
Докладніше – в огляді Mind.
Бекграунд. Той випадок, коли автор не потребує представлення. Варто зазначити, що вихід книжки Валерія Залужного у видавництві, яке до того спеціалізувалося на перекладах переважно світової класики XX століття, стало несподіванкою. У тому, що «Моя війна» матиме попит серед читачів, немає сумнівів. Чому? Бо, наприклад, книжка «Залізний генерал. Уроки людяності» Людмили Долгоновської, радниці зі стратегічних комунікацій Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного, що теж зʼявилася 2024-го, але раніше, стала найпопулярнішим виданням року харківського видавництва Vivat.
Видавництво: «Вавилонська бібліотека».
Сюжет. Із самого початку книжки Валерій Залужний попереджає читача, що в ній йтиметься про його особисту історію, а не про російсько-українську війну, хоча з нею доля автора тісно переплетена. Тож головна мета автобіографії – «згадати тих людей, події та обставини, які сколихнули свідомість і змінили життя».
Йтиметься зокрема про щасливе дитинство, проведене у дідуся і бабусі. Залужний акцентує, що саме вони плекали в ньому людяність і дали можливість відчути, «що таке любов, відповідальність і совість». Потім – навчання у школі, під час якого були свої перемоги й розчарування, перше кохання, вступ до машинобудівного технікуму і, нарешті, відбір до військового училища.
Валерій Залужний щиро розповідає про свою командирську кар’єру, зауважуючи, в якому жахливому стані була українська армія у кінці 1990-х – на початку 2000-х. Далі він пише, що якісні зміни у ЗСУ почалися з 2014 року з нападом Росії.
Повертаючись до подій, що передували початку повномасштабного вторгнення, Валерій Залужний згадує осінь 2021-го: «На відміну від суспільства, яке, на жаль, за сім років війни звикло до неї і вважало її винятково проблемою ЗСУ, ми, хто присвятив себе війні, перебували у стані неабиякої тривоги».
Автор приділяє увагу стосункам з батьком, дружиною, доньками, вшановує памʼять багатьох своїх друзів, які поклали життя, захищаючи Україну, а також не забуває про вчителів та викладачів, керівників, які допомагали й підтримували.
Завершується книжка емоційним післясловом, що більше нагадує урочисту промову, адже в ній пан Валерій подає свій погляд на те, чим є війна, як з нею жити і працювати, якщо ти політичний діяч чи військовий: «Передусім війни потрібно уникати! Але обовʼязково слід бути до неї готовим. А готовність слід розглядати як величезний комплекс заходів, який охоплює не лише суто військові аспекти, а й усі сфери діяльності держави».
Вам сподобається, якщо: ви цікавитеся постаттю Валерія Залужного і прагнете знати про військового та дипломата більше, але не від третіх осіб, а від нього самого; поділяєте думку, що свідчення про початок повномасштабної російсько-української війни слід фіксувати «тут і зараз», страхуючись від можливих подальших переписувань подій, що вже стають історією.
Вам не сподобається, якщо: ви чекаєте від книжки «Моя війна» політичних викриттів чи опису інтриг у вищих ешелонах влади, бо їх не буде; вважаєте, що за деяких людей краще говорять їхні справи, а не писане слово.
Головна причина прочитати: «Моя війна» Валерія Залужного, безумовно, є книжкою очікуваною. Пишучи про неї, важко уникнути думок про рейтинги популярності державних діячів, що періодично зʼявлялися минулого року.
Якщо розглянути видання як автобіографічну есеїстику, то варто зауважити, що книжка не побудована у форматі класичного життєпису з чіткою хронологією та сюжетом на кшталт «родився-женився». Тут події й роки переплітаються, не даючи занудьгувати. Це й береже читача від певного градуса пафосу, без якого, здається, книжку особистості такого масштабу важко уявити. Так, подекуди «Моя війна» видається сируватою, інколи стає забагато напівнатяків та недомовок, але загалом вийшла цікава розповідь про те, як іти за мрією та знаходити у собі сили ухвалювати складні рішення.
У тому ж дусі:
Володимир Горбулін «Мій шлях у задзеркалля. Не лише подорожні нотатки»
В одній з частин автобіографії Валерій Залужний пригадує важливий для нього епізод: перший візит до Володимира Горбуліна – державного діяча й академіка. Залужний називає його своїм кумиром, вчителем і натхненником.
Книжка пана Горбуліна поєднує мемуари, аналітику та філософські роздуми. У виданні йдеться про найважливіші етапи кар’єри автора, який пропонує читачам зазирнути за лаштунки української політики і дипломатії. Горбулін не лише розповідає про минуле, а й пропонує погляд на майбутнє, відзначаючи ризики та можливості для України у глобальному контексті. Особливу увагу автор приділяє питанням національної безпеки, відносинам із західними партнерами та протистоянню російській агресії.
Ґолда Меїр «Моє життя»
Книжка однієї із засновниць держави Ізраіль, яка пʼять років обіймала посаду прем’єр-міністра країни. Видання написане так, що зауважень щодо недомовок не виникає.
Втім, «Моє життя» – не така динамічна розповідь, як автобіографія Валерія Залужного. Тут особиста історія авторки стає частиною історії цілої країни. Ґолда Меїр називає речі своїми іменами, пише про проступки там, де вони точно були, але не забуває розділяти здобутки з іншими.
Книжка ізраїльської політикині – передусім документ епохальних для держави подій, описаних її безпосередньою учасницею. Тож його варто читати хоча б для того, щоб уявляти, як створювався Ізраїль та які виклики пережив.
Источник: mind.ua
