Буковина Новини

новини твого міста

Lifestyle Новости

Книжка тижня: «Пачінко» Мін Джін Лі | Mind.ua

Історичний фікшн про минуле корейців, і до чого тут неприємний бік Японії

219переглядів Тетяна Крисюк, 30 жовтня 2024, 20:00 Поділитися Книжка тижня: «Пачінко» Мін Джін Лі Книжка тижня: «Пачінко» Мін Джін Лі

«Пачінко» – книжка про поневолювачів і поневолених – японців і корейців. Про біль, страждання і дискримінацію, якої досі зазнають останні. Про складність людського життя і несправедливість світу, якому ти маєш опиратися. Бо щойно перестанеш це робити, програєш.

У цій епічній сазі корейсько-американська письменниця Мін Джін Лі майстерно оповідає історію двох народів, спираючись на історичні факти та реальні історії корейців, з якими спілкувалася.

Докладніше – в огляді Mind.

Бекграунд. Мін Джін Лі – американська письменниця корейського походження. «Пачінко» – її друга книжка, що стала бестселером New York Times, увійшла до 10 найкращих книжок року USA Today, BBC та Нью-Йоркської громадської бібліотеки. За мотивами саги знято однойменний телесеріал.

На першому курсі коледжу майбутня письменниця пішла на гостьову лекцію американського місіонера. Чоловік приїхав із Японії, де допомагав корейцям. Під час зустрічі він розповів історію про корейського хлопчика, якого у школі цькувати японські діти. І той скоїв самогубство, стрибнувши з будівлі. В одному інтерв’ю Мін Джін Лі зізнається: «Після почутого мені потрібно було щось із цим зробити».

Закінчивши Єльський коледж, жінка писала оповідання про корейців у Японії. Створила роман про громаду корейців японського походження. Але згодом разом із чоловіком перебралася до Токіо, де не лише вивчала історичні записи, а й спілкувалася з корейцями про життя в Японії – імміграцію, роботу поліції, колоніальне християнство, якудза, покер, індустрію пачінко.

Як зізнається Мін, спочатку вона сприймала корейців як жертв, пригноблених колоністами. Однак виявилося, що корейці не вважають себе жертвами, бо після всіх страждань стали сильнішими. А тому авторка написала нову історію, у якій життя корейців в Японії – це як гра пачінко, сповнена численних випадковостей і надії.

Видавництво: Artbooks

Сюжет. 1910 року Японія анексувала Корею. Японська влада взяла під контроль економіку, культуру, освіту, політику, релігію. Почалася «японізація», яка поступово ставала жорсткішою. Корейців змушували змінювати імена на японські, вивчати чужинську мову та молитися в японських синтоїстських святилищах.

Під час Другої світової війни японці або корейці, які працювали на колонізаторів, вмовляли молодих кореянок переїхати до Китаю чи Японії. Там їм обіцяли хорошу роботу. А отже, вони зможуть надсилати рідним, що голодують, гроші на їжу й теплий одяг. Але насправді їх відправляли на фронт як «жінок для втіхи» для солдатів. Кореянки потрапляли у військові борделі, де зазнавали сексуального насилля або вмирали. За різними даними, постраждало близько 200 тисяч дівчат.

Японська влада нав’язувала корейцям синтоїзм – національну релігію Японії. Якщо священнослужителі відмовлялися її приймати, вони зазнавали репресій – їх запроторювали до в’язниці, переслідували, приговорювали до смертної кари.

Корейці у Японії жили у тісних «паперових» будинках. Комфортні для життя помешкання японці не здавали їм в оренду, та й платити корейцям було нічим. Вони отримували в кілька разів меншу зарплату, ніж колонізатори.

Під час Другої світової війни японська влада мобілізувала близько мільйона корейців для роботи на фабриках і шахтах, яку японці відмовлялися виконувати. Але водночас корейців вважали ледарями, що мали доводити протилежне і покладатися на щасливий випадок, який визначали японці.

Тож їхнє життя нагадувало популярну гру пачінко – виграші трапляються, але для цього потрібно раз за разом випробовувати долю.

Оскільки «Пачінко» – це сага, то перед нами постає кілька поколінь корейців, котрі живуть серед тих, хто не вважає їх за людей. Вони голодують, ледве зводять кінці з кінцями, але продовжують любити і вірити. Тримаються разом. Тримають голову високо. Такі моменти надихають.

Адже Корея була колонією Японії 35 років, проте зберегла культуру, мову й традиції. Корейці досі стикаються з неприхованою дискримінацією та водночас не вважають себе жертвами. Можливо, це й означає не скоритися ворогу?

Вам сподобається, якщо: ви любите історичний фікшн, наповнений соціальними, гендерними та екзистенційними проблемами; вам цікаво спостерігати за тим, куди людей приводить їх вибір, як на їхні життя впливають історичні події, свідками або учасниками яких вони стають.

Попри складність теми, книжка доволі кінематографічна й не переобтяжена історичною інформацією.

Вам не сподобається, якщо: ви не читаєте фікшн і не цікавитеся Азією; вам складно відмежувати власні переконання від життєвих цінностей персонажів, зважаючи на історичний контекст.

Описані події розгортаються в період з 1910 до 1989 року, коли переважна більшість жінок присвячували життя служінню чоловікам, народження сина було святом, а релігія – невід’ємною частиною буття.

Головна причина прочитати: дізнатися про окупацію Кореї японцями (упродовж 1910–1945 років) та життя корейців у Японії. Багато корейців або японців корейського походження, які нині живуть у сучасній Японії, не мають навіть японського громадянства, якщо народилися у країні Сонця, що сходить. Японці можуть відмовитися здавати тим в оренду житло, вести з ними бізнес чи брати на роботу. Молоде покоління віддаляється від стереотипів щодо корейців, але проблема, на жаль, досі існує.

У тому ж дусі:

Євген Положій «Фінальний епізод (війни, що триває 400 років)»

Книжка тижня: «Пачінко» Мін Джін Лі

Як корейці потерпають від японців, так українці – від росіян. «Фінальний епізод» – це художня, але надзвичайно реалістична книжка про російсько-українську війну очима пастора-євангеліста. Людини, яка ходить по колу радянської пропаганди, що всіляко намагається її упокорити.

Але як і у випадку японсько-корейського протистояння, українці – не жертви, а ті, хто навіть, здавалося б, у безвихідній ситуації мають вибір. Григорій вибирає залишитися у місті Марії, евакуювати маріупольців, шукати правду навіть у російському полоні. У його історію вплітаються десятки невигаданих історій українців – військових та цивільних, з якими Євген Положій спілкувався, працюючи над книжкою.

Частковим прототипом Григорія Мотуза є маріупольський пастор Геннадій Мохненко, з яким він познайомився ще до початку повномасштабної війни.

Марта Холл Келлі «Бузкові дівчата» 

Книжка тижня: «Пачінко» Мін Джін Лі

Створюючи «Бузкових дівчат», Марта Холл детально ознайомилася з матеріалами Нюрнберзького судового процесу та свідченнями в’язнів концтаборів. Опрацювала архіви Кароліни Феррідей, яка є однією з героїнь роману. Подекуди авторка вплітає уривки з її листів у текст. Також реальними персонажами є наглядачі концтабору Ревенсбрюк, але, як і  у випадку з «Пачінко» – це художня історія.

Книжка побудована на трьох історіях, які почергового переповідають головні героїні –  Кароліна Феррідей, Кася Кужмерик і Герта Оберхойзер. Кароліна рятує інших. Кася намагається врятувати себе. Герта не здатна ані на те, ані на інше. Німкеня була певна, що робота у перевиховному таборі їй не нашкодить. Однак вона була тією, про кого після завершення Другої світової війни скажуть: ця лікарка калічила людей фізично й морально.

«Бузкові дівчата» – приклад того, до якої трагедії може призвести бажання однієї нації вивищитися над іншою. 

Источник: mind.ua

ЗАЛИШИТЬ ВІДПОВІДЬ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *