Буковина Новини

новини твого міста

Lifestyle Новости

Книжка тижня: «Про свободу» Тімоті Снайдера | Mind.ua

Збірка есеїв про фізичні й моральні структури, які перешкоджають чи уможливлюють свободу

194перегляди Анастасія Герасимова, 28 листопада 2024, 18:00 Поділитися Книжка тижня: «Про свободу» Тімоті Снайдера Книжка тижня: «Про свободу» Тімоті Снайдера

«Нам кажуть, що ми “народжуємося вільними”, – це неправда. Ми народжуємося крикливими, приєднаними до пуповини і вкритими жіночою кров’ю… То від чого ж залежить свобода? Від дій інших, від структур, які уможливлять ці дії, від цінностей, які вдихають життя в такі структури, – а вже потім від блискотливої спонтанності та хоробрості наших дій», – пише відомий американський історик Тімоті Снайдер.

У своїй книжці автор порушує тему, яка не припиняє хвилювати людство, розвиваючи її у контексті сучасних геополітичних процесів, зокрема російсько-української війни.

Більше про книжку – в огляді Mind.

Бекграунд. Для тих, хто цікавиться історією. Тімоті Снайдер не потребує додаткових рекомендацій. Але про всяк випадок нагадаємо: Снайдер – американський історик, що спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи, Радянського Союзу та Голокосту, професор історії Єльського університету.

У його творчому доробку понад десять книжок. Книжки Снайдера активно перекладаються українською. «Про свободу» (2024) на сьогодні є останньою працею автора, що в Україні вийшла майже одночасно з релізом у США.

Видавництво: «Човен»

Сюжет. «Я приїхав до України, де точиться війна, поки писав цю книжку про свободу. Тут предмет моєї роботи повсюдно відчутний на дотик», – зазначає у передмові Тімоті Снайдер.

Що ж урешті-решт вийшло? Видання, що складається з пʼяти розділів. Збірка есеїстики, в якій минуле переплітається із сьогоденням, маючи намір зробити кращим майбутнє. Тож далі коротко – про зміст кожного розділу.

«Я сподіваюсь продемонструвати, що первісною формою свободи є суверенність, а суверенна людина – та, яка достатньо розуміє себе та світ, щоб мати судження про цінності та втілювати їх», – пише Снайдер у першому розділі книжки, який, як вже зрозуміло, присвячений поняттю «суверенності».

Розвиває його історик, ґрунтуючись на поглядах та життєвому досвіді німецької філософа Едіт Штайн, яка під час Першої світової війни покинула наукову діяльність і стала медсестрою. Пізніше Штайн міркуватиме про емпатію, ставлячи запитання: «Хіба ж ми не потребуємо посередництва тіла, щоб запевнити себе в існуванні іншої особи?».

Спираючись на погляди Едіт Штайн та французької філософа Сімони Вейль, а також додаючи власний досвід перебування у лікарні, Снайдер робить висновок, що «Всесвіт не дає нам свободи і не відбирає її у нас. Він оточує нас обмеженнями, які ми можемо пізнати, і дає нам можливість додати щось нове».

Розділ «Непередбачуваність» починається зі слів захоплення автором політичною діяльністю і літературною творчістю Вацлава Гавела.

«Якщо Гавел має рацію, і несвобода – це передбачуваність, то свобода – непередбачуваність», – робить висновок Тімоті Снайдер. У цьому розділі автор приділяє увагу комунізму у тодішній Чехословаччині та його методам придушення свободи.

А ще тут буде про музику – The Velvet Underground, The Plastic People of the Universe, The Mothers of Invention – рок як ідейний посередник між демократичними США та Східною Європою під владою тоталітаризму.

Розділ «Мобільність» присвячений цій третій формі свободи за Снайдером.

«Мобільність – це доступ до їжі, води, гігієни, охорони здоров’я, парків та стежок, доріг і залізниць, що дозволяє нашим тілам досягати нових теренів», – вважає історик.

Тімоті Снайдер додає, що «доступ означає і безпеку: ми не вільні вирушати туди, де небезпечно, особливо коли відповідаємо за дітей».

Розвиток своїх думок на задану тему автор ілюструє історією про сегрегацію у США, а також звертається до ідеологій Гітлера та Сталіна, щоб продемонструвати різні аспекти обмеження свободи. 

«Коли ми розуміємо факти свого існування, то можемо впливати на свободу», – йдеться у розділі «Фактичність». Тут автор зупиняється на темі негативної свободи, тобто такого світосприйняття, за яким людина може досягти свободи, позбавившись тих чи інших перепон.

На думку Тімоті Снайдера, свобода – це не лише відсутність зла, а й наявність добра. Щоб упевнитися в цьому, не слід нехтувати знаннями про світ, що нас оточує.

Останній розділ «Солідарність» про те, що «наодинці ми не можемо створити жодної речі, потрібної, щоб бути вільними, – зокрема самотужки ми не можемо створити знання».

Тут Снайдер пише про свободу слова, важливість збору свідчень злочинів, зокрема під час війни, голосування як приклад солідарності, про дисидентські рухи, а також протилежні згаданим явища, наприклад, олігархічний ескапізм.

Висновок книжки Тімоті Снайдера отримав назву «Врядування». Його можна назвати передчуттям політичних змін, що вже сталися у США після останніх президентських виборів. Україні у висновках автор приділить багато уваги, наголошуючи на необхідності та важливості перемоги нашої країни над росією.

Вам сподобається, якщо: ви любите і з нетерпінням чекаєте на нові книжки Тімоті Снайдера, який вміє цікаво подати сучасні суспільно-політичні процеси, спираючись на тяглість минулого та зберігаючи невтомну віру у можливість позитивних змін у майбутньому; полюбляєте есеїстику, з якою можна як погоджуватися, так і сперечатися.

Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що про свободу можуть писати та говорити ті, хто її виборюють на практиці, а не в теорії; не прагнете витрачати час на роздуми на тему, про яку свого часу достатньо написали Кант і К’єркегор.

Головна причина прочитати: це передовсім інтелектуальне чтиво, майстерне плетиво з історії, авторського досвіду і геополітичного аналізу сьогодення, де кожен підрозділ містить влучну цитату чи думку, яку хочеться осмислити глибше, без поспіху.

Снайдер пише про основні аспекти свободи так, що на початку його оповіді не передбачиш, яким буде фінал. Тому за розвитком думок історика цікаво спостерігати.

«Про свободу» – це книжка синтетична щодо поєднання стилістики та поглядів на вибрану тему. Вона навряд розважить і відверне від думок про війну чи зміни у світовому порядку, але точно збагатить особисте сприйняття свободи як головного життєвого орієнтира.

У тому ж дусі:

Павло Казарін «Дикий Захід Східної Європи»

Це книжка дуже особистісної есеїстики, де йдеться як про визначні сторінки новітньої історії України, так і про особисті переживання автора. Павло Казарін народився та виріс у Криму.

«Легко бути українцем, якщо твоя мама – зі Львова, а тато – з Полтави. Якщо мова твоїх колискових – українська, а вдома висить Кобзар у рушниках», – пише автор.

Зрозуміло, що на півострові було не так, тому Казарін міркує про пошук національної ідентичності, звертаючись до подій 2014 року. На його думку, анексія Криму стала «дефібриляцією для країни»,  якій «довелося виборсуватися з пострадянської коми».

У «Дикому Заході Східної Європи» Павло Казарін пише про «референдум» у Криму, імперську політику росії, за якою Москва в України не забирає «чуже», а повертає «своє», пояснює, як «після 1991 року Крим перетворився на “заповідник пострадянської ностальгії”», як формувалися російські міфи про півострів, описує методи гібридної війни тощо.

Видання подає щирий авторський погляд на події, що вже стали історією і, безсумнівно, зіграли свою роль у розвʼязанні повномасштабної російсько-української війни.

Мирослав Лаюк «Бахмут»

Книжка тижня: «Про свободу» Тімоті Снайдера

Читати есеїстику любить не кожен, адже доволі легко заплутатися у роздумах іншої людини. Тому урізноманітнимо цей матеріал репортажною літературою, в якій реальності більше, ніж рефлексій. 

Так, пафосні пісні про Бахмут затихли, на патріотичних картинках у соцмережах вже пишуться назви інших гарячих точок фронту, але подвиг оборонців міста, що колись славилося сіллю, трояндами та ігристим вином, нікуди не зник.

У своїй книжці Мирослав Лаюк зафіксував час найбільшого воєнного загострення у Бахмуті, що припало на зиму 2022-2023 років. На початку оповіді автор констатує: «Це подорож у місця, де собаки їдять людей, де ціпенієш від градуса страху, спустошеності, але й доблесті, незламності та навіть любові».

Тож читання про волонтерів, гранатометників, медиків, капеланів, пенсіонерів, зенітників і військовополонених буде емоційно важким, щемким до сліз.

Лаюк пише без купюр та цензури, тією мовою, якою говорять герої його книжки. Тому в автора виходить щиро, максимально реалістично і, звісно, сумно, адже, називаючи Бахмут «точкою повернення», нині ніхто достеменно не знає, коли це повернення станеться. 

Источник: mind.ua

ЗАЛИШИТЬ ВІДПОВІДЬ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *