Буковина Новини

новини твого міста

Lifestyle Новости

Книжка тижня: «Щоденник Ґуантанамо» Мохамеду Ульд Слахі | Mind.ua

Викривальна та спокутувальна розповідь людини, яка опинилася у в’язниці без пред’явлення звинувачень

164перегляди Анастасія Герасимова, 26 червня 2024, 19:10 Поділитися

Книжка тижня: «Щоденник Ґуантанамо» Мохамеду Ульд Слахі | Mind.ua

Книжка тижня: «Щоденник Ґуантанамо» Мохамеду Ульд Слахі | Mind.ua

«Таємний світ Ґуантанамо – світ разючої навмисної жорстокості та випадкових послаблень, але й водночас це світ приязних проявів доброти, зізнань і визнань, взаємної цікавості та ризикованих проривів через глибокі розбіжності», – написав у післямові до книжки її редактор, правозахисник Ларрі Сімс.

Також він зауважує, що попри спеціальну програму катувань, до якої входили фізичні, психологічні та сексуальні приниження, погрози родині, інсценування викрадення, Мохамеду Ульд Слахі зміг зберегти людяність.

Тому його щоденник – не лише викриття свавілля влади, недоліків правоохоронної системи й боротьби з тероризмом різноманітних інстанцій США, але й розповідь про силу людського духу, здатність не втрачати внутрішнє світло навіть тоді, коли оточує безвихідь…

Докладніше про книжку – в огляді Mind.

Бекграунд. 4 серпня 2002 після низки допитів у різних країнах американські військові затримали мавританського інженера Мохамеду Ульд Слахі, підозрюючи його в роботі на Аль-Каїду, та перевезли до в’язниці «Ґуантанамо».

Там чоловік перебував 14 років, так і не отримавши конкретних звинувачень. За ґратами Мохамеду Ульд Слахі вивчив англійську та написав книжку – щоденник, у якому розповів про все, що з ним відбувалося у Ґуантанамо протягом перших трьох років ув’язнення. На рукопис наклали гриф «цілком таємно» та вилучили.

Лише за десять років суд дозволяє публікацію книжки. «Щоденник Ґуантанамо» вийшов друком 2015 року у США, Великій Британії та ще семи країнах одночасно. Та перед тим над змістом книжки ретельно попрацювали військові цензори, внісши 2500 правок. Розповіді Слахі про тортури, знущання та приниження, яких він зазнав під час ув’язнення, активізували правозахисні рухи у США.

2017-го з’явилося видання під новою редакцією, а у 2021 році на великі екрани вийшла екранізація «Щоденника Ґуантанамо» – стрічка «Мавританець».

Видавництво: #книголав

Сюжет. Щоденник починається зі згадки про 19 липня 2002 року, коли Мохамеду Ульд Слахі із в’язниці у Йорданії вивезли у невідомому напрямку, зав’язавши перед тим очі. За кілька годин чоловік опиняється на допиті в Афганістані, а потім – знову в ізоляції з надією на те, що американці його не катуватимуть.

Мохамеду Ульд Слахі, розповідаючи про один із допитів, наводить промовисту фразу одного з представників ЦРУ: «Правда робить вільним», що є алюзією на вислів «Праця робить вільним», який було написано перед входом в один із найбільших нацистських концтаборів Аушвіц.

Тож Слахі постійно допитували. Слідчі, один добрий, інший лихий, намагалися добитися від чоловіка зізнання у причетності до терористичних організацій. До нього також навідувалися представники різноманітних спецслужб: «Я відчув себе, ніби предмет на аукціоні, за який торгуються різні органи: хто дасть більше».

Врешті Мохамеду та ще близько сорока ув’язнених перевезли до в’язниці «Ґуантанамо», розташованій на Кубі.

Те, як це відбувалося, було далеким від гуманного поводження із в’язнями, чия провина все ще була не доведена.

Слахі помістили в одиночну камеру в блоці «Оскар», але він мав змогу спілкуватися з іншими ув’язненими з різних куточків мусульманського світу.

Що дивовижно, на початку книжки й далі автор робитиме відступи – дуже людські та людяні, які вибиватимуться із загальної канви жорстокості. Наприклад, згадає про кубинське сонце, чай як «важливу частину раціону мешканців теплих країн». Тим самим демонструючи, як прості речі допомагали Мохамеду зберігати здоровий глузд.

«Я хибно вважав, що найгірше вже позаду, і тому мене не надто хвилювало, скільки часу знадобиться американцям, щоб з’ясувати, що я не той, кого вони шукають», – вважав Слахі, не підозрюючи, що попереду на нього чекають найважчі випробування й довгі роки невизначеності…

Пізніше Мохамеду перевели у блок «Дельта» – до загальної камери. Спершу там чоловіку навіть подобалося, але, побачивши наслідки катувань інших ув’язнених, Слахі стало зле. Його знову почали водити на допити, запитуючи те саме, що й попередні рази у в’язницях різних країн.

Коли керівництво табором «Ґуантанамо» очолив генерал Міллер, умови перебування в ньому значно погіршилися. Наприклад, за наказом Міллера корпуси в’язниці поділили за рівнями з різними умовами перебування, залежно від того, наскільки слухняними були в’язні.

Мохамеду знову перевели в одиночну камеру, а допити проводили нові представники ФБР, яким Слахі й поставив запитання про те, чому він перебуває у Ґуантанамо. Не отримавши адекватної відповіді, мавританець вкотре переконався, що став жертвою беззаконня…

У другому і третьому розділах оповідач зосереджується на подіях, що передували ув’язненню в Ґуантанамо, розповідаючи про перший арешт в Сенеґалі та допити в Мавританії, своє мирне життя, сповнене приємних родинних клопотів, традицій та віри. Також Слахі пише про перебування під слідством в Йорданії, безглузді звинувачення, які отримував від тамтешніх слідчих, наголошуючи, що його вивезення з Мавританії було, скоріше, викраденням.

Повертаючись до розповіді про Ґуантанамо, Мохамеду пише про важкий період ув’язнення.

Цілодобові допити, інсценізовані викрадення, вилучення листів від рідних, психологічний тиск і фізичні приниження – і врешті, не минуло й двох років від дня прибуття до Ґуантанамо, як Слахі назвали причину, через яку уряд США затримав його: мавританця звинувачували в тому, що він був координатором, через якого спілкувалися викрадачі літаків під час терористичної атаки 11 вересня 2001 року. Цікаво те, що стороною обвинувачення виступив телевізійний канал CNN в одному зі своїх сюжетів…

Щоденник завершується 2005 роком і сподіваннями Мохамеду, що його розповідь, яку він старався не перебільшувати й не применшувати, вплине на громадську думку, а вона змусить «американський уряд розпочати розслідування тортур і воєнних злочинів».  

Вам сподобається, якщо: ви полюбляєте реальні історії, які дадуть фору будь-якій художній вигадці; прагнете бачити світ ширшим, ніж його конструюють контрольовані інформаційні потоки; не проти стати одним з «присяжних», до чиєї неупередженості апелював автор книжки.

Вам не сподобається, якщо: ви вважаєте, що невинуватих не затримують; переконані, що у справі боротьби з тероризмом всі методи добрі, навіть якщо вони можуть зламати долю людини, чия провина не доведена.  

Головна причина прочитати: «З одного боку, це дзеркало, в якому вперше з усього, що я читаю про Ґуантанамо, я впізнаю власні риси – в образах як моїх співвітчизників, так і тих, кого моя країна тримає в неволі, – зазначає редактор книжки Ларрі Сімс. – З іншого боку, це погляд на імперію, масштаби і впливи якої вповні зрозумілі небагатьом із нас, хто живе всередині неї».

Ці слова якраз і є поясненням того, чому «Щоденник Ґуантанамо» Мохамеду Ульд Слахі варто прочитати, адже книжка колишнього в’язня бентежить поглядами, що не збігаються з американським «порядком денним», розтиражованим медіа, з емоційними судженнями та стереотипами на кшталт «всі мусульмани – терористи».

Видання нагадує, що за справжньої демократії, якщо вона взагалі десь існує, верховенство права повинно мати двосторонню дію, а не захищати інтереси лише когось одного. «Щоденник Ґуантанамо» також порушує питання свободи слова, яка протидіє дегуманізації світу.

У тому ж дусі:

Блейн Гарден «Втеча з табору 14» («Бородатий Тамарин»)

Книжка тижня: «Щоденник Ґуантанамо» Мохамеду Ульд Слахі | Mind.ua

2 січня 2005 року молодий чоловік Шін Тон-Хьок «проліз крізь електричну огорожу й побіг у сніги світ за очі», щоб нарешті дізнатися, якою є свобода. Він народився і виріс у трудовому таборі. Виявляється, вони й досі існують у Північній Кореї, «удвічі довше, ніж радянський ГУЛАГ, і приблизно у 12 разів триваліше за концтабори нацистів». За даними Державного департаменту США та правозахисних організацій, кількість людей, ув’язнених нині у таких таборах, сягає 200 тисяч.

Тож Шіна Тон-Хьока вважають єдиним, кому вдалося втекти з табору № 14, що «заробив собі репутацію найсуворішого через особливо жорстокі умови праці та пильність наглядачів».

Розповісти історію Шіна світові допоміг Блейн Гарден, американський журналіст і письменник. Спілкуючись з колишнім в’язнем, послуговуючись його спогадами, автор книжки прагнув розповісти про протиправні дії Північнокорейської влади, яка отруює серця людей недовірою одне до одного, робить їх істотами, готовими заради виживання зраджувати найрідніших.

«Втеча з табору 14» – це й історія про перетворення, під час якого бажання викрити зло переважило навіть зневагу до себе, що її так довго відчував Шін Тон-Хьок.

Джеймс Комі «Вища вірність. Правда, брехня і лідерство. Спогади директора ФБР» («Лабораторія») 

Книжка тижня: «Щоденник Ґуантанамо» Мохамеду Ульд Слахі | Mind.ua

Книжка Джеймса Комі пропонує переконливий та інтроспективний погляд на кар’єру й особисту філософію колишнього директора ФБР.

«Вищу вірність» можна назвати частково мемуарами, частково етичним трактатом, а частково залаштунковим описом деяких з найбільш значущих подій в недавній американській політичній історії. Розповідь автора сповнена бувальщини, яка підкреслює важливість доброчесності та етичного ухвалення рішень людьми, які обіймають владні посади.

Найцікавіші розділи присвячені роботі Джеймса Комі під час президентських виборів 2016 року та його взаємодії з президентом Дональдом Трампом.

Автор з перших вуст розповідає про зустрічі з 45-м президентом США, зображуючи його як людину, яка спершу дбала про власний імідж, а вже потім – про значущість посади.

«Вища вірність» – це також вдумливе дослідження того, що означає бути лідером, який здатен зберегти честь під час складних і часто морально неоднозначних ситуацій.  

Источник: mind.ua

ЗАЛИШИТЬ ВІДПОВІДЬ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *