Про все те, чим ми пишаємося, що любимо, цінуємо та захищаємо від знищення ворогом

198переглядів Анастасія Герасимова, 25 вересня 2024, 19:40 Поділитися

Над книжкою «Скарби України: культурна спадщина нації» працював колектив авторів – історики, мистецтвознавці, куратори артпроєктів, викладачі та науковці. Разом вони створили лаконічне, але інформативне видання, яке пояснює, за що борються українці у повномасштабній війні з росією, руйнує пропагандистські наративи ворога, доводячи, що наша нація має давнє й міцне своєю унікальністю коріння. Від доісторичних часів до сьогодення – видання пропонує подорож розмаїттям нашого мистецтва.  

Докладніше – в огляді Mind.

Бекграунд. «Скарби України: культурна спадщина нації» – книжка, яка спершу вийшла англійською, а потім рідною мовою. Восени 2022 року, коли Україна не сходила з перших сторінок світових медіа, а інтерес до нашої країни сягав величезних масштабів, британсько-американське видавництво Thames and Hudson видало книжку, покликану частково цю цікавість задовольнити. Для її створення запросили групу експертів, до якої увійшли архітектор, культуролог і мистецтвознавець Андрій Пучков; завідувач кафедри гуманітарних наук імені Кеннета Е. Рея у Віттенберзькому університеті (Німеччина) Крістіан Раффенспергер; лекторка, мистецтвознавиця й письменниця Діана Клочко; професор кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія» Максим Яременко; незалежна арткритикиня та кураторка Аліса Ложкіна, професорка й історикиня мистецтв Мирослава М. Мудрак, а також мистецтвознавці та куратори проєктів сучасного українського мистецтва Олександр Соловйов і Вікторія Бурлака.

Автором передмови до видання став письменник Андрій Курков. Появу книжки помітили й в Україні. Стало зрозуміло, що вітчизняний читач теж потребує певних знань, забутих чи раніше не здобутих. Тож видавництво ArtHuss придбало право на переклад книжки українською. 

Видавництво: ArtHuss

Сюжет. Книжка складається з восьми основних частин, статті про народне мистецтво та іншої додаткової інформації. Оповідь дійсно починається з доісторичних часів – епохи неандертальців, які 45 000 років тому мешкали на території сучасних українських земель.

«Зародки наївного реалізму як форми мистецтва можна спостерегти у вжиткових предметах, знайдених у прадавніх лісах навколо Дністра, Південного Бугу та Дніпра, як-от, наприклад, прикрашені орнаментом бивні мамонта, розкопані на Кирилівській стоянці в Києві».

Звісно, у першій частині видання не обійдеться без згадки про унікальну Трипільську культуру та її кераміку, йтиметься також про скіфське золото, архітектуру античних міст-держав узбережжя Чорного моря, мистецькі практики давніх слов’ян та іконопис Візантійської епохи.

Друга частина присвячена духовній та матеріальній культурі Київської Русі. Декоративно-прикладне мистецтво, храми, ікони, зброя – про все це розповідатиметься у контексті звичаїв і навіть політичних рішень.

У XIV – XVI століттях, а саме у Велике князівство Литовське, перенесе третій розділ. З нього дізнаємось про вплив релігії на мистецтво, розвиток книгодрукування, розбудову міст, зведення замків тощо.

Що принесла українській культурі доба бароко? «Новий спосіб мислення й нову архітектуру, літературу і мистецтво». Розділ про цей період тісно повʼязаний із суспільно-політичними процесами, як, власне, всі попередні й наступні частини книжки.

Що ж до XIX – початку XX століття, то тут на читача чекає багатий матеріал про художників-кріпаків та живописців, які через колоніальне становище України у складі Російської імперії мали складну національну ідентичність (як-от Іван Айвазовський), про художників-реалістів, а також митців, творчість яких засвідчила перехід до модернізму.

Окремим розділом винесено авангардне мистецтво періоду злету українського мистецтва. Василь Єрмілов, Георгій Нарбут, Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, Олександр Богомазов – справжні зірки свого часу, революціонери, які бачили світ під іншим кутом…

Про мистецтво радянських часів з жанровим живописом і творами, в яких було щось значно більше, ніж комуністична пропаганда, про митців-нонконформістів, яким набридло йти манівцями соцреалізму, перші протестні виставки 1970-х, мистецтво фотографії та новий бруталізм читатимемо у сьомій частині.

Завершує книжку розділ про сучасне українське мистецтво, відродження якого «збіглося в часі з ейфорією перебудови і гласності та з відмовою від застарілих канонів соцреалізму й переходом до сучасних глобальних тенденцій», тобто наприкінці 1980-х. Тут буде більше термінології та імен, близьких через спільні спогади чи великі виставкові проєкти останніх років. Арсен Савадов, Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Олександр Ройтбурд, Василь Цаголов, Андрій Сагайдаковський, Валерія Трубіна, Максим Мамсиков, Василь Рябченко – усі вони творили історію.

Вам сподобається, якщо: ви прагнете мати під однією обкладинкою лаконічну, але змістовну історію українського мистецтва – від іконопису до архітектури, від ужиткового мистецтва до інсталяцій; цінуєте якісно видані книжки з хорошим ілюстративним матеріалом. 

Вам не сподобається, якщо: ви маєте науковий ступінь з культурології чи історії українського мистецтва, а тому й так знаєте все, про що йдеться у книжці; взагалі не цікавитеся культурною спадщиною, хіба що писанками, хоч і про них у виданні теж написано.

Головна причина прочитати: «Скарби України: культурна спадщина нації» – це екскурс в історію України загалом та в історію її мистецтва зокрема. Чітко структурована, максимально адаптована для читача, який прагне знань, але не обовʼязково має розумітися на професіоналізмах та специфічних термінах, – книжка водночас є довідником і провідником у світ, який, здається, можна пізнавати вічно, адже стільки неймовірних скарбів має українське минуле – далеке й не дуже. Щось ви точно знали, а дещо відкриєте для себе вперше… Головне – використовувати інформацію, здобуту з книжки, адже на тих сенсах побудована наша культурна ідентичність. 

У тому ж дусі:

«Алла Горська» 

Навесні цього року в Українському Домі в Києві відбулася масштабна виставка «Алла Горська. Боривітер», присвячена творчості видатної мисткині, художниці-монументалістці, шістдесятниці, чиє життя у самому розквіті обірвалося за загадкових обставин, але не без участі КДБ.

Книжка, що вийшла у видавництві «Родовід», містить понад сто оригінальних праць Горської, але тут не йдеться про виставковий каталог, радше про продовження проєкту. Репродукції творів з музейних та приватних колекцій доповнюють статті історика, дослідника руху шістдесятників Радомира Мокрика, мистецтвознавиць Діани Клочко, Оксани Семенік. Також подано біографію мисткині, тексти кураторів виставки. Навіть якщо не вдалося відвідати проєкт «Алла Горська. Боривітер», ефект присутності, принаймні в темі, книжка забезпечить.

Аліса Ложкіна «Перманентна революція: Мистецтво України ХХ – поч. ХХІ ст.»

Зараз книжки немає у продажу, але це не заважає мати її у списку літератури, обовʼязкової для прочитання. Власне, коли 2019 року зʼявилася «Перманентна революція», видання стало подією. Як тоді, так і дотепер, ніша книжок про різні періоди історії українського мистецтва, написаних для широкої, а не професійної аудиторії, залишається незаповненою.

Попри критику колег, звинувачення в надмірному суб’єктивізмі, як би дивно це не звучало у XXI сторіччі, «Перманентна революція» мистецтвознавиці та кураторки артпроєктів Аліси Ложкіної здобула свого читача. Так, авторка не аналізує, а фіксує ті чи інші процеси, описує їх. Але це не шкодить загальному тлу оповіді, що створює цілісну картину мистецьких пошуків, починаючи зі звернення до національного стилю художників-модерністів (наприклад, Миколи Пимоненка та Федора Кричевського), завершуючи мистецтвом на барикадах під час Революції гідності. Чекатимемо на перевидання, бо коли книжка породжує дискусії, вона точна варта того, щоб вийти знову. 

Источник: mind.ua