Буковина Новини

новини твого міста

Культура Новости

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» – портал новин LB.ua

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Олександра Подгорна Куратори Катерина Семенюк, Оксана Довгополова

Днями відкрилася бієнале на Мальті, у рамках якої ви співкуруєте проєкт українського павільйону, що має назву From South to North. У чому полягає концепція цього проєкту і як він резонує із заявленим деколонізаційним фокусом нової бієнале?

Оксана Довгополова: Це тематична бієнале, що має чотири ключові теми, дві з яких нам особливо відгукнулися. Перша — це власне деколонізація. Оскільки Мальта свого часу була колонією, то для мальтійців існує така сама проблема, як і для нас. Коли вони говорять про своє минуле, їм відповідають: «Та яка ви колонія? Ви ж білі, майже британці». Так само для них важливе питання їхньої мови. Ці тематики дуже суголосні нам, тож ми вирішили взяти участь у конкурсі на право представляти Україну на цій бієнале.

Друга тема бієнале вплинула на оптику й ідею нашого павільйону — це Середземномор’я як місце перетину культур і цивілізацій. Побачивши цю тему, ми відразу ж уявили собі погляд на Україну з Мальти, із Середземного моря. Тоді Україна опиняється на півночі. А не на півдні російської/радянської імперії. Адже коли ми змінюємо погляд, нам по-іншому відкриваються перетини культур і цивілізацій, що відбувалися на території України протягом усієї її історії. Середземне море протягом століть торкається України через Одесу, отже, саме через Одесу можна показати погляд на Україну із Середземного моря. Так виникла ідея проєкту From South to North

Катерина Семенюк: Задумуючи цей проєкт, ми відразу думали про те, щоб зробити його і в Україні. Уявляли його не як чергову міжнародну виставку, а як тло для підсвічування наших думок та ідей. Тож плануємо показати вдома, в Україні: вже у травні відкриємо виставку в Одеському національному художньому музеї.

На культурно-дипломатичному рівні також важливо, що ця бієнале — нова міжнародна подія, де будуть представлені багато країн і не буде російського павільйону. Ми замислилися, а чи буде там Україна?

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Veronica Santi Учасники українського павільйону на Мальтійській бієнале

Чи цей проєкт має офіційний статус національного павільйону? Тобто чи держава якось вас підтримує?

К.С.: Наразі ні. Але якщо влада не готова цим опікуватися, тоді які є варіанти? Або там узагалі не буде українського павільйону, або хтось має взяти цю відповідальність на себе. Це симптоматично для України, коли професійні кола й низові ініціативи беруть на себе роботу, яку мали б робити державні інституції. Тож ми подалися на конкурс, знайшли грантове фінансування та зробили проєкт.

Але ми не самі на цьому шляху — запросили в інституційні партнери Одеський національний художній музей та Український інститут (з УІ будемо робити спільну дискусію про деколонізацію із залученням британського ICOM).

«Плетіння сіток»: яким буде український павільйон на 60-й Венеційській бієнале

Поговорімо про вашу практику в рамках платформи пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво». Які ваші основні фокуси уваги й інструменти як кураторок, що спеціалізуються на теми пам’яті?

О.Д.: Як платформа культури пам’яті ми існуємо з 2019 року. Завдання, яке ставили собі — створити простір публічної дискусії та проговорювання кола питань, які пов’язані з минулим, але насправді є проблемою для сьогодення.

Чому «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» має таку назву? Тому що минуле, наша пам’ять — це насправді про нашу візію майбутнього. А «мистецтво» тому, що найбільші прориви в роботі з пам’яттю та у виробленні мови говоріння про травму відбуваються саме у сфері мистецтва. І ми також втягуємо людей у цю розмову саме через мистецтво.

До 2022 року ми працювали з віддаленими в часі трагедіями (найближчим до нас був Чорнобиль, це вже майже 40 років часової дистанції). Від початку ж повномасштабної війни ми, з одного боку, продовжуємо працювати в цій рамці, з іншого — уже з весни 2022 року ми взялися також і за меморіалізацію поточної війни.

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Олександра Подгорна Катерина Семенюк, Оксана Довгополова

К.С.: З початком повномасштабного вторгнення з’явився потужний суспільний запит на меморіалізацію війни. Від початку наша позиція була така, що краще не поспішати заходити в це поле, аби мати дистанцію з цим досвідом. Але запити були з усіх боків: від державних установ до місцевих громад. Тож ми почали реагувати.

Ви часто говорите у своїх текстах, що доки повномасштабна війна триває, для певних кроків у контексті меморіалізації (до прикладу, для створення якогось великого національного меморіального комплексу) зарано. А у що, на вашу думку, вартувало б інвестувати зусилля нині?

О.Д.: За ці два роки ми багато зустрічалися з людьми з різних регіонів і звідусіль чули, що треба якнайшвидше зафіксувати цей досвід, бо завтра про ці трагічні історії можуть забути.

Ми почали думати: а що ж із цим робити? І поступово формулювали для себе поняття тактичної та стратегічної меморіалізації. Тактична — це щось тимчасове. Це може бути і матеріальний об’єкт, і збір усних історій, і стихійні комеморативні практики або церемонії, і фіксація стихійної меморіалізації — того, що люди «зліпили, з чого було». Це дуже важливо, адже за якийсь час цього може не стати, а воно теж значуща частина історії.

К.С.: У майбутньому для розробки будь-яких довгострокових проектів у цій сфері (а саме їх ми відносимо до стратегічної меморіалізації) ця попередня підготовка дуже знадобиться. Це стосується і великих меморіалів, зі створенням яких і справді краще не квапитись.

Сучасний зважений підхід до створення меморіалів передбачає врахування думки усіх стейкхолдерів процесу, зокрема місцевої громади. І це має бути дискусія, що залучає всіх зацікавлених і нікого не виключає. Бо ж високочолі експерти часто кажуть, що в людей з місцевих громад буцімто немає естетичного смаку, тому мусимо навчити їх нової мови комеморації. Питання смаків, звісно, дуже суб’єктивне. У людей найчастіше просто немає досвіду меморіалізації, проте є готовність почути фахівців і бажання розібратись і зробити якнайкраще.

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Mauro Attard Український павільйон на Мальтійській бієнале

Саме тому ми вважаємо, що не треба спішити щось будувати. Спершу маємо пройти довгий шлях розмови з громадами та рештою ключових стейкхолдерів.

Пам’ять як симптом: проєкт “Затоплення” в “Асортиментній кімнаті”

Тобто фактично ви адвокатуєте перезавантаження підходів у роботі з пам’яттю. Чи можна сказати, що цей процес розпочався?

К.С.: Гадаю, що так. Ми багато думали над тим, чим зараз можемо бути корисні. І зрозуміли, що можемо спробувати розширити рамку уявлень про те, що таке меморіалізація: як для фахівців, так і для широкої аудиторії. Саме тому останній рік нашої практики присвячений розширенню розуміння широкою аудиторією теми меморіалізації та її інструментів. За цей рік у нас з’явилося кілька нових продуктів: зокрема, Instagram-сторінка war_memory_ua, присвячена пам’яті поточної війни, а також освітній відеокурс, що буде незабаром викладено в публічний доступ. Ще один наш ключовий проєкт — глосарій комеморації, що може допомогти всім охочим краще розібратися з основними поняттями в цій сфері.

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Mauro Attard Український павільйон на Мальтійській бієнале

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Mauro Attard Український павільйон на Мальтійській бієнале

Третє слово в назві вашої платформи пам’яті — це «мистецтво». Як мистецтво може бути інструментом комеморації? Яка тут його роль?

О.Д.: Після початку повномасштабного вторгнення мистецтво виявилося інструментом фіксації досвіду. Кожен з нас опинився лицем до лиця з досвідом, якого не мав ніколи доти. Без жодної інструкції, як діяти. І виявилося, що в цій складній ситуацій мистецтво може бути опорою. Будь-яка людина розуміє мистецтво, якщо це зустріч з власним досвідом. Мистецтво може дати досвід солідарності й відчуття спорідненості. У 2022 році нам було дуже важливо набути голосу як політичній нації; донести до світу, що ми не жертви, а борці.

До речі, саме тоді українські музеї відповіли собі на питання, навіщо вони потрібні: зрозуміли, що навіть без постійних експозицій вони є магнітом для відвідувачів — люди йшли до музеїв саме по цю опору й відчуття причетності.

Абсолютно. І в деяких музеях з 2022 року почалися справжні трансформаційні процеси та серйозні інституційні перезавантаження. Так, це поки що лише кілька музеїв, але це важливі зміни, на яких варто тримати фокус.

О.Д.: От власне. І для людей можливість піти до музею та розділити свій досвід, говорити й слухати виявилася дуже важливим екзистенційним досвідом.

К.С.: Насправді на запитання про роль мистецтва я відповідаю собі протягом усієї кар’єри. І сьогодні в розмові я зрозуміла важливу річ: на рівні мого персонального розуміння ролі мистецтва за всі ці роки нічого не змінилося. Особисто мені воно допомагає давати раду з реальністю.

Я ніколи не займалась історією мистецтва. Мій фокус — сучасні художники, сьогодення. Мені цікаво, як люди, що живуть поряд зі мною, відповідають на виклики реальності.

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Marc Edward Pace Portainer
 Український павільйон на Мальтійській бієнале

Між минулим і майбутнім: виставка “From 1914 till Ukraine” у Штутгарті

Ще один з останніх ваших проєктів — це Лабораторія практик меморіалізації. Ви кажете, що її метою є пошук нової візуальної мови для пам’ятання поточної війни й розширення підходів до створення меморіальних проєктів. Розкажіть, будь ласка, про цей проєкт і його ідею.

О.Д.: Цей проєкт ми з Катериною куруємо спільно з Ольгою Балашовою та Юлією Гнат.

Ідея лабораторії — створити простір, у якому люди з різним бекграундом розмовляють між собою, обмінюються експертизою та разом рухаються в полі меморіалізації. Чому важливий перетин експертиз? Тому що художнику часом бракує знань з memory studies, спеціалісту з memory studies — з управління або інструментів з поля мистецтва. Тож ми бачимо цей проєкт як можливість взаємного збагачення й розвитку мережі фахівців, які працюють зі сферою пам’яті.

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Kultura Studio

Ми вирішили відмовитися від суто теоретичного курсу на користь створення простору для дискусії та обміну експертизами й інструментами. Звісно, буде теоретична частина: будуть теми з філософського розуміння, що таке колективна травма, які червоні лінії існують у цій роботі тощо.

Друга ж частина лабораторії буде практичною. На цих майстерках люди будуть отримувати практичні завдання й обговорювати їх. Протягом двох місяців зможуть розробити свою пропозицію меморіалізації конкретного кейсу. Для цього будуть також експедиції на місця. Наприкінці учасники презентують власні проєкти.

Серед ваших найвідоміших проєктів також глосарій термінів меморіалізації. Чому поява такого глосарію є важливою подією?

О.Д.: Ми почали рухатися до створення глосарію ще кілька років тому. Працюючи, ставили собі багато запитань: наприклад, чи варто використовувати професійні поняття, не завжди зрозумілі широкій аудиторії? Окрім того, у різних професійних спільнотах люди часто використовують одні й ті самі терміни по-різному.

Саме тоді ми задумали невеличкий довідник з базовою термінологією. Хотіли створити прості, зрозумілі описи складних термінів, при цьому не примітивізуючи та не втрачаючи глибини сенсів. Від початку думали, що це буде 10–15 термінів. Зараз їх уже більш ніж 100, а проєкт досі триває.

Звісно, ми не описуємо всі поняття самостійно, а залучаємо найкращих спеціалістів у різних напрямках. Наприклад, з нами працюють чудові фахівці з міжнародного права: Антон Кориневич, Микола Гнатковський, Тимур Короткий. Є люди і з мистецького простору: Борис Філоненко, Ольга Гончар, Поліна Байцим тощо.

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Дизайн Лара Яковенко

Якими можуть бути сфери застосування глосарію? І хто є його потенційною аудиторією?

О.Д.: Глосарієм може користуватися будь-хто, хто ставить собі питання, як працювати з минулим. Це як експерти, так і широка аудиторія. Глосарій може бути корисний спеціалістам різних напрямків: від перекладачів до міжнародних кураторів. Ми також знаємо, що ним активно користуються у вишах.

К.С.: Зараз ми також працюємо над англомовною версією глосарію: уже перекладено перші 20 термінів.

Частиною вашого проєкту «Культура пам’яті в повоєнній Україні» є policy paper про політики меморіалізації. З якою метою було створено цей документ?

К.С.: Коли починали працювати над проєктом, спільно з командою ГО «Музей сучасного мистецтва» сформували програму дій і заходів у його межах. Там були різні компоненти: і масштабна виставка «Ти як?», і дискусії, і соціологічне дослідження, яке зробили з агенцією Gradus.

Одним з продуктів був policy paper, який складали, паралельно спілкуючись з двома ключовими стейкхолдерами у цій сфері: МКІП і Українським інститутом національної пам’яті.

Нам було відомо, що готують законопроєкт «Про засади державної політики національної пам’яті українського народу». Тож ми вирішили подати серію рекомендацій щодо меморіалізації російсько-української війни.

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Mauro Attard Український павільйон на Мальтійській бієнале

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Mauro Attard Український павільйон на Мальтійській бієнале

Лідером цього проєкту з нашого боку став Гнат Забродський — він юрист за освітою та має успішний досвід розробки політик.

Які цінності вкладаємо в цей policy paper? Це передовсім концепція інклюзії, а також наше бачення того, як має випрацьовуватися мова пам’яті. Частиною цього документа також є аналіз інституцій у сфері національної пам’яті з різних країн; окремий акцент ми робимо на важливості комплексного перезавантаження підходу до державних конкурсів у галузі меморіалізації.

Насправді конкурси як такі в нас існують, просто найчастіше це працює неефективно з двох причин: конкурси або взагалі не відбуваються, або відбуваються без нормально опрацьованого технічного завдання. У світовій практиці розробка таких ТЗ є дуже ґрунтовним процесом і може займати і рік, і два: проводять дискусії, опитування стейкхолдерів, дослідження — і тільки після цього формують технічні завдання й запускають конкурси.

Чи є у вас відчуття, що в МКІП усвідомлюють цінність цього документа?

К.С.: Ми зі свого боку зробили для цього все можливе й неможливе. Будували містки, адвокатували цю тему, тож дуже сподіваємося, зроблене нами держава врахує, коли створюватиме державні політики й профільні закони. 

Матеріал створено в рамках проєкту «Культура пам’яті в повоєнній Україні» / The Post-War Memory Culture in Ukraine, який реалізують Громадська організація «Музей сучасного мистецтва» та платформа культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» за підтримки Швейцарії.

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Фото: Mauro Attard Учасники українського павільйону на Мальтійській бієнале

Оксана Довгополова, Катерина Семенюк: «Ми маємо пройти довгий шлях розмов про меморіалізацію війни» - портал новин LB.ua

Анастасія Платонова, Журналістка, незалежна культурна критикиня, редакторка

Источник: lb.ua

ЗАЛИШИТЬ ВІДПОВІДЬ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *