До Міжнародного дня кіно розглядаємо сучасний кінофеномен

316переглядів Петро Катеринич, 29 грудня 2024, 12:00 Поділитися Зображення: netflix.com

Кіно досі лишається найдоступнішим видом мистецтва, що здатний порушувати важливі соціальні питання, привертаючи увагу до проблем, з якими стикається сучасне суспільство, як-от нерівність, ідентичність та права людини. Завдяки можливості досягати широкої аудиторії, кіно провокує діалоги та спонукає до змін.

Яскравим прикладом останніх років став південнокорейський вебсеріал у жанрі виживання, пригодницького бойовика, трилера і драми «Гра в кальмара», що у 2021 році буквально захопив світ: 1,65 млрд годин переглядів за перші 28 днів, статус серіалу №1 у понад 90 країнах і майже мільярд доларів прибутку.

Дитячі ігри, які перетворилися на смертельні випробування, стали глобальною метафорою виживання в умовах жорстокої системи капіталізму. Наприкінці 2024 року гра повернулася – з новими персонажами та ще складнішими викликами.

З виходом другого сезону «Гри в кальмара» світ затамував подих: чи вдасться йому повторити успіх першого? І головне питання: чи зможе Сон Гі Хун не лише виграти гру, але й перемогти систему? Відповідь – у новому сезоні, який уже входить у топ українського сегмента Netflix. 

Червоне світло, зелене

Вечір на дивані перед телевізором. Ви шукаєте щось легке, щоб розслабитися. Але замість цього потрапляєте у світ, де лялька-вбивця і цукерка визначають долю сотень людей. 

Серіал довів: людство обожнює дивитися на добре зрежисовані страждання. Історія, що водночас здається простою і жахливою: смертельні дитячі ігри в пастельних тонах вразили глядачів своєю несподіваною глибиною.

«Гра в Кальмара» стала найпопулярнішим серіалом Netflix в історії, обігнавши «Венздей» і «Дивні Дива». Популярність виходить за межі сюжету. Це серіал, що оголив сучасний капіталізм: глядачі бачили, як гравці ставали частиною смертельної машини розваг для багатих.

Іронія в тому, що стримінгова платформа перетворила цей антикапіталістичний маніфест на справжній товар, продаючи костюми, іграшки та навіть тематичні страви в ресторанах.

Лялька з гри «Червоне світло, зелене» стала культовою. Статую навіть встановили у центрі Сеула. На Геловін кількість костюмів за мотивами «Гри в кальмара» била рекорди. Сцени з виготовленням солодощів із соди та цукру (далґона) викликали ажіотаж – рецепти карамельних «страшилок» заполонили TikTok. 

Успіх «Гри в кальмара» – не лише комерційний розрахунок. Він демонструє, що глядачі готові сприймати складні теми, якщо вони подані захопливо і чесно. Корейський режисер Хван Дон Хьок (автор хітів «Суворе випробування» та «Фортеця Намхансансон») зміг зняти щось абсолютно своє, зберігаючи корейську культурну специфіку.

Ставки вищі, ніж життя: герої другого сезону

Творець серіалу заявив, що він не прагнув повторити успіх першого сезону – замість цього переосмислив правила гри, зосередившись на нових персонажах. Хван Дон Хьоку вдалося.

Головний герой Сон Гі Хун (актор Лі Чон Че або ж №456) вже не наївний боржник, що бігав по майданчиках у зеленому спортивному костюмі. Тепер це людина, яка пережила невимовний жах і втратила майже всіх, кого могла назвати друзями. Він більше не грає заради грошей – тепер його мета значно амбітніша: зупинити це раз і назавжди.

Другий сезон відкриває нові грані Гі Хуна: він параноїк, який вкладає свій виграш у підкуп кримінальних мереж, щоб вистежити організаторів гри. Сцени пошуку вербувальника виглядають досить комічно. Найняті Хуном чоловіки змушені притулятися до дверей, маневрувати між пасажирами або ховатися за газетами. При цьому вербувальник (актор Кон Ю) веде себе невимушено – їсть сендвіч або ж читає журнал.

Другий сезон вводить нових персонажів, кожен із яких має власну трагедію. Ігри знову стають майданчиком, де людські драми розгортаються в найгострішій формі.

Ще більше крові, ще більше вибору

У другому сезоні режисер змінює динаміку ігор. Центральним символом стали величезні «O» та «X» на підлозі загального залу. Після кожного раунду гравці мають право проголосувати за продовження («O») чи завершення гри («X»).

Ставки підвищуються, представляючи як знайомі, так і абсолютно нові ігри. А повернення моторошної ляльки нагадує, що навіть відома гра залишається смертельно небезпечною. З’являються і традиційні корейські забави, як-от ттакджі (вибивання конвертиків) та конґінорі (ловля камінців). 

Гі Хун, головний герой серіалу, нагадує сучасного Прометея. Він отримав доступ до «вогню» – розуміння механізмів гри, але тепер цей вогонь стає його прокляттям. Подібно до героя грецької міфології, Гі Хун прагне звільнити людей від того, що тримає їх у кайданах, але сам поступово перетворюється на жертву цієї боротьби.

Гравці, які вбивають одне одного, й охоронці, які сліпо виконують накази, виправдовують свої дії жорстокими правилами гри. Вибір між збереженням життя і жорстокістю – найголовніша моральна дилема сезону. Театр людських слабкостей, страхів і надій. Особливо це проявляється у відносинах Гі Хуна та Фронтмена (актор Лі Бьонхон), який виявляється не лише ключовим опонентом, а й віддзеркаленням головного героя. 

Теоретично кожен гравець має право вибору: продовжувати гру або зупинитися. Але реальна динаміка голосувань показує, як легко система може маніпулювати колективною свідомістю.

Тож чи воно того вартує? 

Другий сезон – це ризикований, але необхідний крок уперед. Хоча йому бракує вибухової новизни, яка зробила перший сезон феноменом, він пропонує більше глибини та осмислення. Складніший сюжет і менш динамічний ритм місцями розмивають емоційний вплив, але додають серіалу інтелектуальної ваги.

Режисер уже натякає на розширення історії – можливе розкриття передісторії Фронтмена чи вихід гри на міжнародну арену. І хоча другий сезон не перевершує перший, він прокладає шлях до масштабної кульмінації у третьому сезоні. Адже справжня гра, як і життя, триває, навіть коли здається, що її межі вже досягнуто. 

Источник: mind.ua