Жанна Адарічева – про прив’язаність, ревнощі, боротьбу за увагу та емоційне здоров’я

187переглядів Ольга Усачова, 9 грудня 2024, 18:00 Поділитися Фото: freepik.com

Журнал New York Magazine цього року опублікував «практичний посібник» з етичної немоногамії на обкладинці. Але підтримка поліаморії йде не лише від елітних меншин. Опитування Pew Research минулого року показало, що більше половини американців віком до 30 років вважають відкритий шлюб прийнятним. Згідно з дослідженням Інституту Кінсі, кожен дев’ятий американець уже перебував у поліаморних стосунках. 

Поліаморія – це система етичних поглядів на кохання, яка припускає можливість існування множинних любовних стосунків у однієї людини з кількома людьми (а також між декількома людьми) одночасно, з дозволу і схвалення всіх учасників цих стосунків. 

Однією з важливих причин зростання поліаморії у США є постійне зниження кількості шлюбів і дітонародження. Наскільки це явище досліджене в Україні – питання лишається відкритим. 

Люди похилого віку в Америці визнають поліаморію подібною до вільного кохання та обміну дружинами у свінґінг 1960-тих, що частково було висловленням молодіжної культури покоління бебі-буму та бунтом проти традиційних звичаїв і суворих статевих ролей 1950-тих. У нинішній тенденції поліаморія є частиною цього культурного бунту. 

Поліандрія, або шлюб між однією жінкою та кількома чоловіками, рідко зустрічається в людських суспільствах як зараз, так і в минулому. Згідно з даними 853 доіндустріальних суспільств в Етнографічному атласі Мердока, лише 0,5 % допускають поліандрію. 

Поліандрія часто виникає в дуже бідних районах, наприклад у сільській місцевості Тибету, де найпоширенішою формою поліандрії є одна жінка, одружена з двома братами. Полігінія, тобто чоловік з більш ніж однією дружиною або чоловік з дружиною та наложницями, була досить стабільною формою шлюбу, дозволеною у більшості доіндустріальних суспільств в антропологічних та історичних записах. 

Однак у більшості таких суспільств жінки не мають таких самих прав і статусу, як жінки у сучасних суспільствах, а правові кодекси зазвичай розглядають жінок як власність їхніх родичів чоловічої статі. 

У демократичному суспільстві, де жінки мають економічні можливості та рівний статус із чоловіками на рівні закону, більшість жінок навряд чи погодяться на полігінію.

Антропологічні та історичні дані свідчать про те, що поліаморія у формі поліандрії чи полігінії навряд чи буде життєздатною у довгостроковій перспективі, як і навряд чи стане основою тривалих стабільних стосунків у розвинених країнах.

Якщо ж говорити про «складніші» домовленості у поліаморії, то дані досліджень свідчать про те, що вони так само малоймовірні. Здебільшого це пов’язано з людською психологією, зокрема через ревнощі: є докази досліджень еволюційної психології, які свідчать про те, що чоловічі сексуальні ревнощі є сильнішими, ніж жіночі. Сила пристрасті має здатність руйнувати не лише стосунки, але й життя.

Нестабільність стосунків, пов’язана з поліаморією, також іде на шкоду дітям. У соціології є величезна кількість досліджень, які показують, що діти найкраще живуть у стабільних цілісних сім’ях з двома біологічними батьками.

Тож Mind поспілкувався з психіатром і психотерапевтом Жанною Адарічевою про структури особистості, коли людині важко зберігати усталені стабільні стосунки, чи можемо ми відійти від своєї біології, яка будується на конкуренції, а також що відчувають партнери, які перебувають у поліаморних стосунках і не лише. 

– Чи є якесь біологічне чи психологічне пояснення тому, хто схильний до поліаморії, а хто ні? 

– Існує дослідження, відповідно до якого є чоловіки, які більше схильні створювати нових людей, а також ті, хто більше схильні їх виховувати. Тут ідеться про біологічні особливості певної особистості. Але що із цим робити: йти шляхом їх реалізації чи аналізу та опрацювання власних життєвих рішень – особистий вибір кожного. Адже в результаті людських стосунків народжуються діти, яким дуже складно прийняти, що тато чи мама поводяться деструктивно, «бо такі біологічні особливості». 

Якщо подивитися культурологічно, то є деякі культури, переважно тубільні, які й зараз зберегли свій уклад життя таким, яким він був і раніше. Там офіційно – декілька партнерів не тільки у чоловіка, а й у жінки декілька чоловіків. У мусульманській традиції в одного чоловіка також декілька дружин. 

Та виникає запитання: навіщо? Що ми хочемо цим вирішити? Тому що там, де так культурологічно склалося, колись виникло підґрунтя. Але чи є зараз у цьому соціальна або економічна доцільність у нашій реальності – це питання. А от виправдати себе, що, мовляв, десь так прийнято, – є велика зваба. 

Також існують межовий, нарцисичний чи інші види психічних розладів. Йдеться про певну структуру особистості, коли людині важко зберігати усталені стабільні стосунки. Тому вона буде шукати можливості, як знайти такий формат стосунків, що підійде якнайкраще під її спосіб життя та мислення. І поліаморія таким людям буде дуже в поміч… Та замість того, щоб ставати більш зрілою людиною і бути спроможним на стабільніші стосунки, людина буде схилятися у бік поліаморії. 

– Або ж це є набутою моделлю поведінки, коли дитина бачила зради батьків і підсвідомо це копіює, але хоче робити це екологічно, як зараз прийнято казати? 

– Якщо дитина (тут справді неважливо – це чоловік чи жінка) знала про зради батьків і бачила їх, то дійсно важко від цього досвіду нічого не взяти, і щоб він ніяк не вплинув на подальші життєві вибори. 

І коли немає опрацювання дитячого досвіду та рефлексії на цю тему (самостійної або за допомогою психотерапевта), що могло б допомогти вивести несвідомо засвоєне у дитинстві на рівень усвідомлення, де можливо щось змінити, – залишається лише копіювання батьківської поведінки у дорослому віці. Тому людина може навіть не замислюватися, чому ідея поліаморних стосунків виглядає такою привабливою. 

Але знов-таки питання: чому хтось зраджує? Або чому людина зловживає алкоголем? Ми просто звикли без розбору стигматизувати всіх, хто ним зловживає. Але ж цьому є спектр причин – від тривожного чи депресивного розладу до розладу особистості, порушень нейророзвитку. Так само може бути зі зрадами – симптом, що має різні причини у різних людей. 

Жанна Адарічева. Фото з особистого архіву. 

Хочемо ми цього чи ні, але ми не можемо не бути схожими на людей, які нас народили. Тому іноді батьківські моделі поведінки копіюються несвідомо, і тим самим люди руйнують своє життя. Але аналіз та рефлексія допоможуть свідомо визначити, що брати з батьківського досвіду, а що – ні. 

– Наскільки загалом досліджений такий соціальний феномен як поліаморія?  

– Складно сказати, але серед наукової літератури чи на конференціях в Україні ця тема не дуже звучить. Це більше тема для суспільної дискусії. Як тема наукового дослідження поліаморія виглядає доволі нішево.

– Можна змоделювати ситуацію, що, наприклад, пара у шлюбі п’ять чи більше років і звідси виникають думки про якесь різноманіття, хочеться ефекту новизни, але як коментувати те, коли партнер одразу заявляє про те, що хоче мати одразу декілька партнерів?

– Питання: чому за п’ять чи більше років це різноманіття кудись поділося? Цікаво розібратися, що відбувалося у цих стосунках за цей час, і на чому вони трималися.

Фото: shutterstock.com

Скажімо, якщо це була закоханість, яка швидко минула, гормональний фон повернувся до стабільного, а крім сексуального тяжіння людей більше нічого не пов’язує, то, відповідно, так, дуже швидко захочеться чогось нового. 

Тому перш ніж іти до іншого партнера, краще звернутися на парну консультацію до психотерапевта і з’ясувати, що взагалі у цій парі відбувається, і чому виникло бажання мати ще одного партнера.

– Чи можуть люди свідомо хотіти мати кілька якісних стосунків паралельно? Чи партнеру просто зручно прикриватися поліаморією, щоб не нести відповідальності?

– Я за свої 14 років практики психотерапевта, маючи справу з темою стосунків, ще не бачила ситуації, де людина дійсно потребувала би декількох паралельних якісних стосунків, а не намагалася за їх рахунок закрити інші потреби. Навіщо людині декілька паралельних романтичних стосунків?

Адже крім романтичних парних стосунків у зрілої, дорослої, гармонійно розвинутої людини є ще інші стосунки – дружні, ділові, об’єднання спільним захопленням, цінностями. 

Так, ідеться про те, що партнер не може все покрити. Дійсно, якщо всі свої інтереси, цілі, плани і потреби замкнути на одній людині, що є патологічним злиттям, а не нормою, то у цих стосунках доволі скоро все стане погано. Але помилкою, як на мене, є шукати інші паралельні стосунки, коли можна подумати: чого тобі не вистачає, і як це можна отримати. 

Тож певне це і є перекладання відповідальності, що ми знайшли гарне слово для пояснення того, що людина вирішила знайти ще одні стосунки замість розібратися в наявних.

– Тож поліаморія – це зрада?  

– Для мене різниця хіба у тому, що це було проговорено з партнером, і є так би мовити легалізованою історією. І нібито інша людина має не почувати себе зрадженою. Чи дійсно це так – я би це поставила під сумнів.

Чи дійсно людина, яка дізналася про бажання свого партнера мати поліаморні стосунки, погодилася на це? Чи дійсно це щира згода або є якісь інші моменти?

Бо часто партнери погоджуються на такі речі, як зрада (легальна чи ні), коли існує не зовсім справедливий розподіл фінансів, коли бояться втратити стосунки і ніби не відчувають власної цінності та права відмовити партнеру. Тобто коли один партнер почувається недостатньо рівним та цінним, аби мати право на власну думку.

І мені правда складно уявити ситуацію, коли б доросла, емоційно зріла людина абсолютно щиро сказала: «Так, заведи паралельні стосунки, я буду тільки радий/рада».

Хочемо чи ні, але ми не можемо відійти від своєї біології, яка будується на конкуренції. Тому і стосунки також будуються на певній конкуренції: звідси ревнощі та різні ситуації, коли важко не порівнювати себе з кимось. І це є нормальним, якщо звісно не заважає жити.

Тож коли на фоні цього хтось просто каже: «Та, мені байдуже, хай мій партнер чи партнерка розпочинає стосунки з кимось іще», – мені складно повірити, що це щиро і насправді так.

Це може дивно прозвучати, але деяким людям дуже важливо бути сучасними, мислити сучасно і відповідати тенденціям. І таким людям дуже важко визнати, що вони не хочуть поліаморії, а хочуть шлюб або просто традиційні парні стосунки. Для цього треба мати внутрішню впевненість.

– Є думка, що краще поліаморія, ніж серійна моногамія, коли людина стрибає зі шлюбу у шлюб…

– Для мене що поліаморія, що серійна моногамія поєднуються питанням:  «Чому людина не може тривалий час перебувати у надійних діадних стосунках?».

Це не про те, що всі мають одружитися і прожити все життя разом. Це складна історія, і розлучення – це нормально. Шукати нового партнера – нормально. Йти зі стосунків, які не влаштовують, – теж нормально. Але якщо це вже стереотип поведінки, коли людина не здатна втриматися у парних взаєминах, і постійно потрібний хтось ще, тоді ймовірно питання не в тому, що були якісь не такі партнери чи щось не так із самими стосунками, а, можливо, проблема у структурі особистості людини.

Для мене це історія про порушену прив’язаність чи відсутність надійної прив’язаності. Це важкі структурні порушення, які впливають не лише на стосунки насправді. А якщо ми говоримо, що поліаморія – це класно і сучасно, тоді ми певним чином плекаємо ці порушення замість їх усвідомлювати, брати відповідальність і щось із ними робити. 

– Тобто ревнощів уникнути неможливо? 

– Неможливо, бо ревнощі та конкуренція – також частина людських взаємовідносин. Наша психіка не сформована під декілька «наборів батьків». Для більшості людей звично мати одного тата та одну маму (навіть якщо це не біологічні батьки).

Тому в ситуаціях, де є декілька партнерів, динаміка стосунків буде нагадувати таку, як у родинах з кількома дітьми, – стосунки партнерів будуть нагадувати взаємини між сиблінгами (братами й сестрами). Обов’язково почнуться конкуренція, ревнощі, заздрощі й боротьба за увагу партнерів.

Тож емоційно зріла людина, яка усвідомлює власну цінність, не погодиться ділити свого партнера з кимось.

– Якими є наслідки поліаморних стосунків для дітей?

– Негативними, бо діти за своєю природою дуже консервативні. Вони хочуть бачити одного тата і одну маму.

Навіть коли батьки по-людськи розійшлися, всі з усіма домовилися і намагаються будувати нові стосунки, тобто у мами й тата нові родини, дітям все одно з цим буває важко. 

У нас у психіці є чоловіча й жіноча частини: умовно, материнська і батьківська. Тобто не передбачено якихось частин для ще однієї татової партнерки чи маминого партнера. Тому для дітей це дає розщеплення психіки. Можна з упевненістю сказати, що це руйнує їхню психіку. 

– А як поліаморія загалом впливає на емоційне здоров’я учасників? 

– Залежить від того, яку роль у поліаморних родині чи стосунках грає кожен з учасників. Якщо йдеться про того, хто був ініціатором таких стосунків, то напевно така людина буде почуватися до певного моменту краще й спокійніше за тих, хто просто погодився на цей формат через страх втрати своєї значимості в очах того, хто це запропонував. 

Але чому до певного моменту? Тому що ми повертаємося до тези, що людина, яка прагне поліаморних стосунків, все ж має певні порушення особистісної структури. І рано чи пізно ці порушення дадуть про себе знати… 

Зображення: istockphoto.com 

Відповідно ті партнери, які перебувають у поліаморних стосунках, відчувають ревнощі, заздрощі, конкуренцію, боротьбу за увагу та маніпуляції, тож їхнє емоційне здоров’я руйнується. 

Самоцінність і самоповага сильно страждають у таких стосунках. Тому важко уявити, щоб хтось реально виграв від поліаморії. 

Источник: mind.ua