Буковина Новини

новини твого міста

Культура Новости

Сем Кін. «Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни які, стали на заваді атомній бомбі Гітлера». Уривок – портал новин LB.ua

Сем Кін. «Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни які, стали на заваді атомній бомбі Гітлера». Уривок - портал новин LB.ua

Фото: «Лабораторія»

Яку роль відіграли геологія, фізика та стоматологія у найважливішому вторгненні Другої світової?

Щодо геології, Союзники планували вторгнутися у Францію з кількома тисячами одиниць важкої техніки. Отже, вони мали ретельно обрати місце для висадки: з вантажівок і танків буде мало користі, якщо вони по осі загрузнуть у багнюці. Тому штаб генерала Ейзенгауера організував на материковій Європі кілька геологічних розвідок, щоб знайти найбільш підходящі пляжі. Геологи діставалися узбережжя вночі на надувних човнах і надмалих субмаринах, часто долаючи останні кілька кілометрів уплав. Під покровом темряви вони оглядали пляж і брали зразки ґрунту для аналізу в лабораторії. Також вони міряли глибину в різних точках і картографували швидкість та силу течії. (На їхнє роздратування, щоразу як шторм зрушував багно, мул і пісок, їм доводилося повертатися і заново все позначати.) Пропрацювавши цілу ніч, вони пірнали у воду і кілька кілометрів пливли назад до човнів і субмарин.

Розвідники виконали приголомшливу роботу, яка поєднувала в собі небезпеку таємних операцій і ретельність наукових досліджень. Утім, вони все ж припустилися видовищної помилки: однієї ночі розвідники забули земляний бур у місці, де нацисти запросто могли його знайти. Позаяк його присутність на пляжі могла видати місце майбутньої висадки, Союзники цілком серйозно подумували зібрати кожен бур у вільному світі, повантажити їх на літаки і скинути на французькі пляжі, щоб збити нацистів із пантелику. На жаль, бурового бомбардування так і не відбулося — почасти через брак цих інструментів у війну.

На додаток до порпання в грязюці, геологи вивчали аерофотознімки. Слідом за фізиками-ядерниками, які досліджували будову атома, бомбардуючи їх нейтронами, ге‑

ологи збагнули — скинуті з літаків бомби можуть багато розповісти про ландшафт Нормандії. Особливо їх цікавили форми кратерів. Міцні когезійні ґрунти — по яких можна проїхати танком — утворювали U‑подібні вирви з крутими краями і великими твердими шматками матеріалу в навколишньому ореолі. Натомість у пухких і розмитих ґрунтах лишалися V‑подібні вирви з багном і невеличкими шматками матеріалу в ореолі. Також німцям аговкнулися крадіжки возів у французьких селян, якими вони перевозили важке обладнання, позаяк із глибини колій можна було зробити висновок про стабільність нижніх шарів ґрунту.

З огляду на це геологи переконали штаб Ейзенгауера відмовитися від першочергового місця висадки і звернути увагу на плацдарм «Омаха» — він був за кілька кілометрів на

схід і обіцяв краще зчеплення з поверхнею. Завдяки їм Союзники у перший день операції успішно десантували на пляж 8851 одиницю важкої техніки і понад 150 000 одиниць у перші сім тижнів. До того ж принаймні один геолог взяв участь у висадці разом із солдатами, щоб вони, так би мовити, не втратили землю з‑під ніг; також протягом наступних двох місяців невеликі команди геологів допомогли закласти двадцять украй важливих аеродромів. Безперечно, левова частка заслуг за висадку в Нормандії належить солдатам, але значну роль у ній відіграли і геологи, які вказали їм, куди ступати.

* * *

Що ж до ролі фізиків-ядерників, то вона, знову ж таки, стосувалася брудних бомб. Хоч нацисти і не використали їх у Новий рік, напередодні 6 червня страх перед ними заполонив уми американських посадовців. Як уже зазначалося, брудні бомби вбивають, поширюючи радіоактивні ізотопи, і чудово підходять для протидії вторгненню. Навіть кілька годин опромінення можуть виявитися смертельними, а позаяк радіація невидима для органів відчуттів, солдати помічатимуть її вплив, коли вже буде запізно. Понад те, чутки про радіацію посіють паніку у лавах війська. (У 1944 році про надтаємні ядерні бомби ніхто не знав, але широкий загал мав непогане уявлення про небезпеку радіації — завдяки шокуючим газетним статтям про те, як після радіумної фарби й уранових тоніків у людей відпадали щелепи і вони вмирали страшною смертю.) Насамкінець, радіоактивні атоми змішуються з ґрунтом і начисто з нього не виводяться. Тож якщо отруїти клаптик землі правильними ізотопами, війська місяцями чи навіть роками не матимуть змоги його окупувати.

З огляду на темпи роботи ядерних реакторів науковці Мангеттенського проєкту підрахували, що німці можуть заражати по 6,5 квадратних кілометра на тиждень. Здається, це не так уже й багато — очевидно, що всю північ Франції їм так не перекрити, — проте Райху не потрібно отруювати все. Достатньо обробити певні місця: порти, пляжі, парки колій, аеропорти, траси. Або ж можна зіпсувати водо- і зерносховища, щоб не лишити чистої води і їжі. Тобто націлившись на основну інфраструктуру, нацисти кількома грамами ізотопів могли поставити хрест на всій висадці в Нормандії.

Вперше мангеттенці попередили командування Союзників про небезпеку радіації у квітні 1944 року. У відповідь на хвилювання американців британці традиційно закотили очі. Коли Черчилль уперше почув про брудні бомби, то нахмурився і сказав: «Щось тут тхне». Натомість Ейзенгауер злякався і невдовзі розпочав операцію «Льодяник» — першу в історії спробу протидії радіаційній загрозі.

На першому етапі операції північне узбережжя Франції прочесали літаки з лічильниками Гейгера — вони шукали осередки радіації. (Деякі посадовці боялися, що в бетонних бункерах насправді ядерні реактори — у такому разі вони викидатимуть у повітря радіоактивні часточки.) На додаток окремих піхотинців навчили користуватися лічильниками Гейгера, які вони мали взяти з собою у бій у день висадки. Лічильники розміром із коробку для обідів містилися у водонепроникних футлярах, вкритих сірою емаллю, і видавали звук, коли щось виявляли. Попервах передбачалося, що для вторгнення буде сформовано вісім загонів дозиметристів по чотири людини в кожному. Досі невідомо, скільки їх насправді було під час висадки, хоча декого з них таки ба‑ чили на «Омасі».

Медичний персонал також долучився до операції, хоч і мимоволі. За кілька днів до 6 червня їм сказали звертати особливу увагу на такі симптоми, як втома, нудота, висип і низький рівень білих кров’яних тілець — усе це ознаки радіаційного отруєння. Щоб не сіяти паніку у війську, медикам не повідомили причину такої пильності. Натомість

керівництво вигадало казку про епідемію з якимись екзотичними мікробами, через яку треба бути насторожі.

Остання фаза «Льодяника» включала, як не дивно, стоматологію. У ті часи мобільні лічильники Гейгера були доволі ненадійні — особливо їхні батареї і вакуумні трубки, — тож для виявлення радіації солдати потребували чогось кращого. Хтось запропонував узяти стоматологічну плівку — вона доволі чутлива до радіації. (Власне, вперше радіоактивність відкрили у 1896 році за допомогою фотоплівки: при контакті з радіацією на ній лишалися розмитості і чорні плями.) Кільком загонам видали мотки плівки і наказали час від часу проявляти її в полі. Знову ж таки солдатам не розповіли, навіщо це; за легендою, нещодавно зіпсувалися кілька ящиків дорогої плівки, і командування хотіло з’ясувати причину. Це здавалося цілковитим божевіллям: зупинятися посеред хаосу висадки і проявляти порожню стоматологічну плівку, поки в тебе стріляють нацисти. Хай там як, солдати записали це в графу неодмінного армійського абсурду і виконали наказ. Попри все безумство, їхні зусилля зняли з Союзників величезний тягар страху і зробили так, що висадка в Нормандії пройшла гладко.

Сем Кін (Sam Kean) – американський письменник та публіцист, автор науково-популярних книжок про історію науки та її сучасні досягнення. Його твори отримували статус бестселера за версією New York Times та визнання як найкращі книжки року про науку від Amazonе. 

Сем Кін

Источник: lb.ua

ЗАЛИШИТЬ ВІДПОВІДЬ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *