“Театр – це дуже потужна, крута пропаганда під час війни”, – Максим Голенко – портал новин LB.ua
Фото: Олександр Ратушняк Максим Голенко, в.о. генерального директора-художнього керівника у Національний театр ім. Марії Заньковецької
«Під час війни, – каже Голенко, – на щастя для театралів, люди шукають варіанти енергетичного перезавантаження. А театр – це живе, і глядач за цим приходить».
«Плюс цей простір почав відкриватися по-новому. Почав нести якийсь новий сенс. Людям це стало потрібно під час війни. Вони реально пропрацьовують свої травми. І якщо це робиться в адекватній формі, воно сприймається глядачем», – додає режисер.
До того ж, зазначає він, для більшості суспільства відкриваються неймовірні пласти української культури і розстріляного відродження, і все це цікавить людей. Що, зокрема, підштовхує і театр – як інституцію – змінюватися, виходити з постколоніальної спадщини і архаїки.
Олена Ковальська: «Війна показала, що культура теж потужна зброя»
Як це відбувається, Максим Голенко розповів на прикладі свого театру – ім. Марії Заньковецької у Львові.
«У Львові, ми зайшли в максимально зачинений, закритий простір і намагаємось його відкрити, працювати за адекватними правилами, так, як це повинен робити сучасний театр – відкрити нормальний штатний розклад, завести проєктних грантових менеджерів, без яких, наприклад, театр неможливий, зібрати найкращих митців, які залишились на нашому просторі, когось повернути з-за кордону, щоб людина зрозуміла, що їй важливо зараз працювати в своїй країні, що в цьому є сенс», – розповів Голенко.
Фото: Олександр Ратушняк Учасники дискусії: Ігор Ліскі, Максим Голенко, Микола Точицький, Олена Ковальська, Наталія Кривда
Але головне – перебудовується репертуар, у ньому з’являється сучасна проза і теми, що відбивають реальність.
«Ми відкрили декілька сцен для того, щоб ми могли говорити за цей час і про це, і про це, і про це. Крім класики, з’явилась сучасна проза – Жадан, Скрябін, Горіха Зерня, зокрема «Доця», яка говорить про війну. Є декілька вистав з сучасної драматургії. Наступна прем’єра, яка, наприклад, поїде в Фінляндію, – про те, як крадуть наших дітей росіяни. Олег Михайлов написав. Тому театр все ж таки намагається потихеньку адаптуватися», – відзначає митець.
Крім того, наголошує Максим Голенко, український театральний простір почав відкриватися для колег з-за кордону.
«В театр Заньковецької, наприклад, заїхала німецька команда. Рік тому це звучало б дуже дивно. Але ми зацікавили одного з провідних німецьких режисерів, Яна Гокля, він вирішив, що в цей час йому треба бути в цьому просторі і зробити театральний продукт в Україні – про Йозефа Рота, австрійського письменника єврейського походження, який народився в Бродах, жив на Галичині і помер у Парижі. Людину, яка об’єднує нас і Європу. Приїжджає німецька команда, ставить з українцями дуже правильну по сенсах виставу. Це перший етап.
Наступний етап – приєднується до театру Заньковецької ще декілька європейських театрів – Deutsches Theater (Німеччина. – Ред.), Burgtheater (Австрія. – Ред.)», – розповів керівник львівського театру.
Це, зокрема, сприятиме просуванню українського театру за кордоном, де все ще гостро відчувається вплив російської культури, відзначив Максим Голенко.
Фото: Олександр Ратушняк Максим Голенко
«Там, куди не доїжджають українські театри або не доходить український продукт, з’являється Кирило Серебренніков і «не все так однозначно». Бо гроші «Газпрому» і сили, вибачте, не рівні. Тому, я вважаю, першочергово нам треба бути присутніми максимально, де можна, – відзначає режисер. – Це і держава, і приватна ініціатива. Ми, наприклад, працюємо з незалежними гранд-менеджерами, також намагаємось взяти людей в штат, які б допомагали виїжджати театру і спілкувалися з закордонними митцями, з закордонними інституціями. Але це мають бути максимальні й спільні зусилля. На це зараз потрібно кинути усі сили».
Наостанок Максим Голенко зазначив, що у своїй роботі керується двома принципами. Перший – чи маємо ми право робити це у такий час. Другий – який сенс це повинно мати, яку користь принесе суспільству і для перемоги.
«І давайте будемо чесними, театр – це дуже потужна, крута пропаганда під час війни. І ми готові бути цією зброєю», – резюмував режисер.
Микола Точицький: «Росія не просто бомбить наші міста — вона знищує нашу ідентичність»
Валентина Мерещук, випускова редакторка
Источник: lb.ua